Виклад теоретичного
матеріалу
Поняття , ознаки та форми демократії.
Слово «демократія» відоме ще від часів
Давньої Греції і у перекладі з грецької означає «владу народу». У ранній період свого існування в
Давній Греції демократія розумілася як особлива форма або різновид організації держави, при якому владою володіє не одна особа і не
група осіб, а всі громадяни, що користуються рівними правами на управління
державою.
Слово «демократія» вживається в різному значенні:
1) як форма держави;
2) як політичний режим;
3) як принцип організації та
діяльності державних органів і громадських організацій.
Коли про державу кажуть, що вона —
демократична, то мають на увазі наявність усіх цих значень. Демократія як форма
держави можлива в країнах із демократичним
режимом, і відповідно, із демократичним принципом організації та діяльності
всіх суб'єктів політичної системи суспільства (органи держави, державні
організації, громадські об'єднання, трудові колективи), котрі одночасно є й
суб'єктами демократії. Зрозуміло, що суб'єктами демократії є насамперед
громадянин і народ.
Демократія характеризується такими ознаками:
1) визнанням народу вищим джерелом
влади;
2) виборністю основних органів
держави;
3) рівноправністю громадян і насамперед рівністю їх виборчих прав;
4) підкоренням меншості більшості (перших останнім) при прийнятті рішень.
Сучасні демократичні держави доповнюються
низкою інших ознак і принципів:
1) додержання прав людини, їх пріоритет над правами держави;
2) конституційне обмеження влади більшості
над меншістю;
3) повага до прав меншості на власну
думку і її вільне вираження;
4) верховенство закону;
5) поділ влади та ін.
Демократія – політична організація влади
народу, при якій забезпечується: рівна участь усіх і кожного в управлінні державними і суспільними справами;
виборність основних органів держави і законність у функціонуванні всіх суб'єктів
політичної системи суспільства; забезпечення прав і свобод людини і меншості
відповідно до міжнародних стандартів.
Демократія реалізуються через її форми та
інститути. Форма демократії – це її зовнішнє вираження. Форм демократії можна
назвати чимало, але основні з них такі:
1) участь народу в управлінні державними і
суспільними справами (народовладдя) – здійснюється у двох формах: прямій та непрямій:
|
пряма – представницька демократія |
непряма – безпосередня демократія |
|
форма народовладдя, при якій влада здійснюється через виявлення волі
представників народу у виборних органах (парламенти, органи місцевого
самоврядування) |
форма народовладдя, при якій влада здійснюється через безпосереднє
виявлення волі народу чи певних соціальних груп (референдум, вибори) |
2) формування та функціонування системи
органів держави на основі демократичних принципів законності, гласності, виборності, змінюваності,
поділі компетенції, які запобігають зловживанню службовим становищем і
суспільним авторитетом:
3) юридичне (насамперед конституційне)
закріплення системи прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, їх охорона
і захист відповідно до міжнародних стандартів.
Види демократії класифікують за сферами
суспільного життя:
- економічна;
- соціальна;
- політична;
- культурно-духовна та ін.
Форми демократії знаходять свій прояв у її
інститутах (референдум, громадська думка, комісії Верховної Ради та ін.).
У системі інститутів безпосередньої
демократії найважливіше місце належить виборам.
Вибори – форма безпосередньої участі
громадян в управлінні державою шляхом формування вищих представницьких органів,
органів місцевого самоврядування, їх персонального складу.
Громадяни демократичної держави мають
право вільно обирати і бути обраними до органів державної влади і органів місцевого самоврядування. Свобода
виборця реалізується за допомогою таємного голосування і потребує встановлення
гарантій проти тиску на нього. На основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування в Україні обираються
населенням: Президент, Верховна Рада, Верховна Рада Автономної Республіки Крим,
органи місцевого самоврядування (сільської, селищної, міської ради та їх голови).
Особливим інститутом демократії є
референдум як один із засобів демократичного управління
державними справами.
Референдум – засіб вирішення шляхом
голосування кардинальних проблем загальнонаціонального і місцевого значення
(прийняття конституції, інших важливих законів або внесення до них змін, а
також інших рішень з найважливіших питань). Референдум
є одним із важливих інститутів безпосередньої демократії, проводиться з метою
забезпечення народовладдя – безпосередньої участі громадян в управлінні
державою і місцевими справами.
У виборах і референдумах мають право брати
участь громадяни України, які досягли на день їх проведення 18 років.
Гарантується вільне волевиявлення. Голосування під час виборів і референдумів є таємним: контроль за волевиявленням
громадян не допускається.
Самоврядування народу
– вид соціального управління, який грунтується на самоорганізації, саморегулюванні та
самодіяльності учасників суспільних відносин. При самоврядуванні об'єкт і
суб'єкт управління збігаються, тобто люди самі управляють своїми справами,
приймають спільні рішення і спільно діють із метою реалізації
прийнятих рішень. В умовах самоврядування його учасники визнають над собою
владу лише свого об'єднання.
Ознаки самоврядування:
1) це різновид соціального управління;
2) влада належить усьому колективу;
3) влада здійснюється колективом безпосередньо
або через виборні органи;
4) суб'єкт і об'єкт управління єдині,
збігаються;
5) саморегулювання відбувається за
допомогою разом прийнятих соціальних норм;
6) загальні справи ведуться спільно, разом
приймаються рішення;
7) інтереси співтовариства відстоюються і
захищаються на основі самодіяльності.
Особливим різновидом самоврядування є місцеве самоврядування. Місцеве самоврядування є
правом територіальної громади – жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох
сіл, селища та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах
Конституції і законів України.
Місцеве самоврядування здійснюється
територіальною громадою в порядку,
встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування:
сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Органами місцевого самоврядування, що
представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.
Дитячі громадські
організації, їхні особливості.
На даний час в Україні діють різноманітні дитячі об'єднання: гуртки, секції, клуби за інтересами, літні
табори, у т. ч. і дитячі громадські організації. До особливостей їх розвитку
зараховують різноманітність організацій; відмову об'єднань, організацій від
масового охоплення дітей; неоднакову інтенсивність дитячого руху в різних регіонах, областях, містах, селах; створення досвіду взаємодії,
координування зусиль різних дитячих рухів, організацій.
Дитячі громадські організації переважно
виникають і діють на базі навчально-виховних закладів, створюючи додаткові
можливості для педагогічного впливу на особистісний
розвиток дитини. Сучасні дитячі громадські організації здатні впливати на
формування особистості, бути суб'єктом виховання та соціалізації підростаючого покоління.
За виконуваними функціями, характером,
напрямом діяльності сучасні дитячі організації в Україні поділяють на групи:
1) організації, орієнтовані на комплексне
виховання та саморозвиток особистості дитини (скаутські, козацькі);
2) організації, в яких є домінантний
напрям діяльності (екологічні, туристичні, спортивні, військово-патріотичні);
3) організації, які орієнтуються на
навчальну діяльність (шкільні, учнівські).
Згідно Закону України «Про молодіжні та
дитячі громадські організації» залежно від вікового критерію і мети виділяють:
1) молодіжні громадські організації -
об'єднання громадян віком від 14 до 35 років, метою яких є здійснення
діяльності, спрямованої на задоволення та захист своїх законних соціальних, економічних, творчих, духовних та інших спільних інтересів;
2) дитячі громадські організації -
об'єднання громадян віком від 6 до 18 років, метою яких є здійснення
діяльності, спрямованої на реалізацію та захист своїх прав і свобод,
творчих здібностей, задоволення власних інтересів, які не суперечать
законодавству, та соціальне становлення як повноправних членів
суспільства.
Формою дитячого самоврядування є
діяльність органів учнівського самоврядування.
Можна виділити декілька напрямів
діяльності органів учнівського самоврядування:
1) представницький. Участь учнівського
ради в обговоренні шкільних труднощів і прийняття рішень, вироблення думки учнів з питань шкільного життя, участь у роботі
органів загально шкільного самоврядування;
2) вирішення конфліктів. Передбачає посередництво
у вирішенні внутрішньошкільних конфліктів за
принципами добровільності, створення та робота шкільних центрів, служб порозуміння, примирення;
3) інформаційний. Полягає в інформуванні
школярів про шкільні проблеми і можливі шляхи розв'язання, діяльності
учнівського ради;
4) наставницький. Характеризується
організацією допомоги, підтримки старших учнів
над молодшими.
5) зовнішніх зв'язків. Пов'язаний з
організацією взаємодії з позашкільними структурами, органами самоврядування
сусідніх шкіл;
6) організаційний. Стосується підтримки відпочинкових, соціально важливих та інших ініціатив школярів;
7) правозахисний напрям. Має за мету
захист прав учнів у шкільництві.
Наведений список далеко не вичерпаний.
Органи учнівського самоврядування можуть мати також інші форми діяльності.
Матеріали для
поглибленого вивчення
Функції демократії – основні напрямки її
впливу на суспільні відносини, метою яких є підвищення соціально-політичної активності громадян в управлінні
суспільством і державою. Оскільки демократія – не статичний, а динамічний стан
суспільства, її функції в різні історичні періоди
змінювалися, збагачувалися, поглиблювалися.
Функції демократії можна поділити на
дві групи:
• що розкривають зв'язок із
суспільними відносинами;
• що виражають внутрішні функції
діяльності держави.
До числа найзагальніших функцій демократії
можна віднести такі.
1) організаційно-політичну – організація
політичної влади на демократичних засадах. Вона містить у собі підфункцію самоорганізації народу
(самоврядування) як джерело державної влади і виражається у наявності
організаційних зв'язків між суб'єктами демократії: органами держави, державними
організаціями, громадськими об'єднаннями, трудовими колективами.
2) регулятивно-компромісну – забезпечення
плюралізму діяльності суб'єктів демократії в цивілізованих рамках
співробітництва і компромісу, концентрації і консолідації різних політичних сил навколо інтересів громадянського суспільства і
держави. Правовим засобом забезпечення даної функції є врегульованість
правових статусів суб'єктівдемократії.
3) суспільно-стимулюючу – забезпечення
оптимального служіння держави суспільству, стимулювання, урахування і
використання громадської думки і активності громадян (консультативних
референдумів, наказів, листів, заяв тощо) при розробці та прийнятті
державних рішень.
4) установчу – формування органів
державної влади і органів місцевого самоврядування
демократичним шляхом (конкурс, вибори).
5) контрольну – забезпечення діяльності
органів держави в межах їх компетенції відповідно до вимог нормативно-правових
актів; підконтрольність і підзвітність усіх ланок
державного апарату (наприклад, контроль представницьких органів за виконавчими
органами, звіт останніх перед першими).
6) охоронну – забезпечення державними
органами безпеки честі і гідності кожної людини, охорони і захисту прав і
свобод особи, меншості, форм власності, запобігання правопорушенням і
припинення їх.
Останні три функції демократії виражають
внутрішні функції держави.
Принципи демократії – незаперечні вихідні
вимоги, які ставляться до всіх учасників політичної діяльності, тобто до
суб'єктів демократії.
Визнання міжнародною спільнотою основних
принципів демократії пояснюється прагненням зміцнити міжнародну анти-тоталітарну політику.
Основні принципи
демократії:
1) політична свобода – свобода вибору
суспільного ладу і форми правління, право народу визначати і змінювати
конституційний лад (ст. 5 Конституції України), забезпечення захисту прав
людини. Свобода має первинне призначення – на її основі може виникнути рівність і нерівність, але вона допускає рівноправність;
2) рівноправність громадян – означає рівність усіх перед законом, рівну
відповідальність за скоєне правопорушення, право на рівний захист перед судом.
Дотримання рівноправності гарантується: не може бути привілеїв
або обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших
переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового становища,
місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Найважливіший аспект рівноправності – рівність прав і свобод чоловіка і жінки, що мають однакові
можливості для їх реалізації;
3) виборність органів держави і постійний
контакт із ними населення – допускає формування органів влади і місцевого
самоврядування шляхом народного волевиявлення, забезпечує їх
змінюваність, підконтрольність і взаємоконтроль, рівну
можливість кожного реалізувати свої виборчі права. У демократичній державі ті
самі люди не повинні тривалий час безперервно обіймати посади в органах влади:
це викликає недовіру громадян, призводить до втрати легітимності цих органів;
4) поділ влади – означає взаємозалежність
і взаємне обмеження різних гілок влади:
законодавчої, виконавчої, судової, що служить перешкодою для перетворення влади
на засіб придушення свободи і рівності;
5) прийняття рішень за волею більшості при обов'язковому дотриманні прав меншості –
означає поєднання волі більшості з гарантіями прав особи, яка перебуває в
меншості – етнічній, релігійній, політичній; відсутність дискримінації,
придушення прав особи, яка не є у більшості при прийнятті рішень;
6) плюралізм – означає багатоманітність
суспільних явищ, розширює коло політичного вибору, допускає не лише плюралізм
думок, але й політичний плюралізм – множинність партій, суспільних об'єднань
тощо с різними програмами та статутами, що діють у
рамках конституції. Демократія можлива в тому разі, коли в її основі полягає
принцип плюралізму, проте не всякий плюралізм є неодмінно демократичним. Лише у
сукупності з іншими принципами плюралізм набуває універсального значення для
сучасної демократії.
Рівень розвитку демократії у будь-якій країні визначається можливістю її
громадян брати участь у державному житті, реально впливати на внутрішню і
зовнішню політику держави, процеси державного будівництва, законотворення, інші
важливі процеси, що відбуваються у різних сферах і галузях багатогранного життя
держави і суспільства, самостійно, у межах Конституції і законів, вирішувати
питання місцевого значення.
Однією з головних ознак справді
демократичної держави є висока свідомість,
організованість, суспільно-політична активність її громадян, наслідком чого є
стабільний соціально-економічний розвиток окремих регіонів і держави в цілому,
зростання на цій основі добробуту народу.
За вихідним призначенням у вирішенні завдань
політики, влади та управління відрізняють інститути
демократії:
|
структурні |
функціональні |
|
Сесії
парламентів, депутатські комісії тощо |
депутатські
запити, накази виборців, громадська думка тощо |
За юридичною значущістю прийнятих рішень відрізняють інститути демократії:
|
імперативні |
консультативні |
|
мають
остаточне загальнообов’язкове значення для державних органів, посадових осіб,
громадян (конституційний та законодавчий референдум; вибори та ін.). |
мають
дорадче, консультативне значення для державних органів, посадових осіб,
громадян (консультативний референдум; всенародне обговорення
законопроектів; мітинги; анкетування та ін.). |
Класифікація виборчих
систем:
1) мажоритарна. Передбачає
порядок визначення результатів голосування, коли обраним
вважається кандидат, який одержав на виборах більшість
(абсолютну чи відносну) голосів виборців. Мажоритарні системи можуть бути:
а) відносної більшості (обраним вважається
депутат, який отримав найбільшу кількість голосів виборців, що взяли участь у
голосуванні, а у випадку рівності голосів питання
вирішується шляхом жеребкування або проведенням повторних виборів (більшість
країн світу);
б) абсолютної більшості (обраним
вважається депутат, за якого проголосувало більше половини виборців, що прийшли
на вибори, тобто 50 % + 1 голос. У разі, якщо жоден кандидат не набрав
необхідної кількості голосів, організовуються повторні вибори, в яких беруть
участь 2 кандидати, що набрали найбільшу кількість голосів (Франція, вибори
Палати представників Австралії);
в) мажоритарна система кваліфікованої більшості (обраним вважається кандидат або список, який отримав певну
кваліфіковану більшість голосів виборців, яка є більшою за абсолютну (2/3,
3/4). Така система зустрічається дуже рідко через її низьку результативність. Застосовується у Чилі, до 1993 року
в Італії при виборах Сенату.
2) пропорційна. Це система визначення результатів виборів, при якій депутатські мандати розподіляються між партіями пропорційно кількості поданих за них
голосів виборців у багатомандатному окрузі. Тобто чим більший відсоток голосів
отримала партія на виборах, тим більший відсоток депутатів вона буде мати у
парламенті.
За впливом виборців на розташування кандидатів у списку для голосування розрізняють
пропорційні системи: а) з жорстокими списками; б) з префенціями;
в) з напівжорсткими списками. г) система панаширування
При застосуванні жорстоких списків
виборець голосує за список партії в цілому. У виборчому бюлетні
вказуються тільки назви партій, певна кількість перших кандидатівза партійним списком (Іспанія, Ізраїль, Україна).
Система префенцій
надає можливість виборцю голосувати не лише за конкретну партію, а й робити
помітку навпроти номеру того кандидата від цієї партії, якому він віддає свій голос (Фінляндія, Бельгія, Нідерланди). Система напівжорстких
списків передбачає можливість голосування як за списком у цілому, так і
визначати префенції, помітивши або вписавши прізвища одного чи кількох кандидатів (Швейцарія, Австрія, Італія).
Система голосування з індивідуальною
передачею голосу – виборці відзначають цифрами проти прізвищ кандидатів, в якому порядку за них голосують, ранжуючи
таким чином свої особисті переваги.
Система панаширування
– виборець має право висловитися стосовно певної кількості кандидатів незалежно
від їхньої партійної належності, «змішуючи» кандидатів від різних партій. Дана система дозволяє виборцю проголосувати за партію, що йому подобається, також віддати перевагу кандидатам з
інших партій. Такий різновид пропорційної
системи використовується у Швейцарії та Люксембурзі, і виборцям надане
право накопичувати переваги – віддавати найбажанішим кандидатам одразу декілька
голосів, таким чином ранжуючи кандидатів за ступенем
переваги.
3) змішана
(мажоритарно-пропорційна). Дана система визначення результатів виборів, яка
передбачає поєднання у собі елементів мажоритарної та
пропорційної систем. Використовується у понад 20 країнах світу. За цією системою проходили парламентські вибори у 2012
році.
Одним із найпоширеніших варіантів змішаної
системи є рівне комбінування, що передбачає обрання
половини депутатів мажоритарним шляхом, а іншої – пропорційним. Так
обираються парламенти ФРН, Литви, Болгарії, Грузії, України. Але існують і інші: а) система з єдиним голосом (у багатомандатному окрузі
виборець голосує лише за одного кандидата, а не за список); б) система з
обмеженим голосуванням (виборці мають право обирати кількох кандидатів з одного
бюлетеня, але їх має бути менше ніж кількість місць для заповнення (вибори в
Україні до обласних рад); в) кумулятивна система (виборець
має стільки голосів, скільки мандатів у окрузі,
і він може їх поділили між усіма кандидатами, а може віддати всі свої голоси
одному кандидату).
Класифікація референдумів.
- за предметом
проведення:
1) конституційний – на всенародне
голосування виноситься проект конституції або конституційні поправки;
2) законодавчі – на всенародне голосування
виносяться проект закону або чинний закон;
3) консультативний – проводиться з метою
виявлення громадської думки щодо принципового питанню державного життя.
- за ступенем
обов'язковості проведення:
1) обов'язковий – предметом референдуму є
питання, віднесені Конституцією до виключного вирішення в результаті всенародного опитування (наприклад, відповідно до ст. 73 Конституції України
виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території
України);
2) факультативний – проводиться з метою
виявлення громадської думки щодо конкретного питання, яке цікавить певну частину населення регіону (наприклад, про
встановлення вільної економічної зони у Харківській області).
- за територією
проведення:
1) загальнонаціональний – проводиться в
масштабах усієї країни. Доцільно проводити перед
референдумом всенародне або широке громадське обговорення питань, що
вирішуються референдумом.
Відповідно до Конституції України
загальнонаціональний, усеукраїнський референдум призначається Верховною Радою
або Президентом. Призначення всеукраїнського референдуму відбувається
відповідно до народної ініціативи за вимогою не менш як 3 мільйонів громадян
України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менше як у двох третинах
областей і не менш як по 100 тисяч підписів у кожній області.
Референдум в Україні не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії. Як уже
зазначалося, виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну
території України.
2) місцевий – проводиться в межах окремих
суб'єктів федерації (у федеративній державі) або адміністративно-територіальних одиниць (в унітарній та федеративній державах)
із метою вирішення найважливіших питань місцевого значення.
Прийняті рішення на місцевому референдумі (наприклад, перейменування сіл, міст або
дострокове припинення повноважень місцевої Ради, її голови) мають вишу юридичну
силу щодо рішень відповідних місцевих Рад народних депутатів.
Демократія і самоврядування. Не можна ставити
знак рівності між демократією і самоврядуванням,
оскільки самоврядування – об’ємніше поняття і триваліше явище, ніж демократія.
Спільне у самоврядуванні і демократії:
1) будуються на однакових принципах
свободи, рівності, гласності;
2) є формами здійснення влади;
3) реалізуються безпосередньо і через
виборні органи;
4) можуть здійснюватися з використанням
загальної нормативної бази.
Проте між ними є й певні відмінності, які не дозволяють їх ототожнювати.
Відмінності самоврядування від демократії:
|
самоврядування |
демократія |
|
- виникає
за часом раніше ніждемократія; - може
існувати без демократії; - не мас
політичного характеру, але може набувати його; - у
суспільстві може бути кілька систем самоврядування (у різних
сферах життя і різних масштабів – переважно локальних); -
самоврядні організації діють у рамках закону, але самі
встановлюють норми в межах своїх об'єднань. |
- виникає
за часом пізніше самоврядування. - допускає
наявність систем самоврядування. -
має лише політичний характер, - у
суспільстві існує лише одна загальнодержавна система демократії. - основні
форми та інститути демократії закріплені в законі, що обумовлює їх юридичну
обов'язковість для всіх. |
Місцеве самоврядування в Україні - це
гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади -
жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох
сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування
вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Первинним суб'єктом місцевого
самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна
громада села, селища, міста.
Територіальні громади сусідніх сіл можуть об'єднуватися в одну територіальну громаду, створювати єдині
органи місцевого самоврядування та обирати єдиного сільського голову.
Добровільне об'єднання територіальних
громад відбувається за рішенням місцевих референдумів відповідних територіальних громад сіл. Таке рішення є наданням згоди на
створення спільних органів місцевого самоврядування, формування спільного
бюджету, об'єднання комунального майна.
Особливості здійснення місцевого
самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами
України, зокрема Законами України «Про місцеве
самоврядування в Україні», «Про столицю України - місто-герой Київ»,
Конституцією Автономної республіки Крим».
Система місцевого самоврядування включає:
1) територіальну громаду;
2) сільську, селищну, міську раду;
3) сільського, селищного, міського голову;
4) виконавчі органи сільської, селищної,
міської ради;
5) районні та обласні ради, що
представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;
6) органи самоорганізації населення.
У містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради відповідно до цього
Закону можуть утворюватися районні в місті ради. Районні в містах ради утворюють свої виконавчі органи та обирають голову ради, який
одночасно є і головою її виконавчого комітету.
Нормативні матеріали до теми
Конституція України
Стаття 69. Народне
волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми
безпосередньої демократії.
Стаття 70. Право голосу
на виборах і референдумах мають громадяни України, які досягли на день їх
проведення вісімнадцяти років.
Не мають права голосу громадяни, яких
визнано судом недієздатними.
Стаття 71. Вибори до
органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і
відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
Виборцям гарантується вільне волевиявлення.
Стаття 72.
Всеукраїнський референдум призначається Верховною Радою України або
Президентом України відповідно до їхніх повноважень,
встановлених цією Конституцією.
Всеукраїнський референдум проголошується
за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України,
які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах
областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.
Стаття 73. Виключно
всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
Стаття 74. Референдум
не допускається щодо
законопроектів з питань податків, бюджету та амністії.
Контрольні питання
1. Як Ви розумієте поняття «демократія»?
2. Які ознаки демократії?
3. Які форми реалізації демократії?
4. Що таке вибори?
5. Що таке референдум?
6. Що таке самоврядування?
7. В чому полягає сутність місцевого самоврядування?
8. Розкажіть про дитячі громадські організації.
Практичні завдання
1. В день виборів громадянин N,
перевіряючи списки виборців, не виявив своє прізвище в списках виборців. У зв’язку з цим голові дільничної виборчої
комісії ним була направлена письмова заява з проханням внести його до списків.
Голова відмовив у розгляді заяви, так як це, на його думку, не належить до його
компетенції. Які дії має вчинити виборець для усунення порушеного права? Який
орган має вирішити питання про внесення виборця N до списків? Яка
відповідальність за неправильність списків може бути застосована і до яких
суб’єктів?
2. Складіть порівняльну таблицю
використання різних виборчих систем в Україні при
проведенні виборів народних депутатів.
3. Складіть схему шкільного самоврядування
Вашої школи.
4. Розробіть проект положення про органи шкільного самоврядування для Вашої
школи.