Що таке право власності. Як людина стає власником. Як реалізувати право власності. Якими правами наділені неповнолітні власники.

Виклад теоретичного матеріалу

1. Поняття права власності.

Суспільство в процесі життєдіяльності привласнює на свою користь багатства природи, створює нові матеріальні блага. Проте для існування суспільства цього недостатньо, оскільки необхідним є розподіл цих благ між членами суспільства. Здобуті чи створені матеріальні блага використовуються для виробництва та безпосередньо споживаються членами суспільства. Увесь цей процес відбувається завдяки існування економічних відносин власності, в яких беруть участь визначені учасники (суб’єкти), що наділені відповідними повноваженнями власника («господаря»). Власнику надається можливість панувати над речами, що йому належать. Однак, таке панування повинно бути визначене певними правилами (правовими нормами), які є обов’язковими для всіх членів суспільства, як для власників, так і невласників.

Правове регулювання економічних відносин власності породжує утворення права власності, за допомогою якого утверджується панування власника над належними йому речами та його повноваження з володіння, користування та розпорядження ними. Право власності – це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Право власності розглядається в об’єктивному і суб’єктивному розумінні.

2. Зміст права власності.

Юридичний зміст права власності становлять правомочності власника: право володіння, право користування, право розпорядження. Кожна із правомочностей має своє призначення.

Тільки власник речі (майна) наділений тріадою правомочностей. Однак, окремі правомочності можуть належати й іншим особам, які не є власниками даного майна. Наприклад, власник речі передаючи її у тимчасове користування іншій особі, передає їй можливість володіння та користування цією річчю, проте можливість розпоряджатися нею залишається у власника, оскільки невласник не може визначати юридичну і фізичну долю речі (продати її чи знищити).

3. Виникнення права власності.

Для того, щоб у особи виникло право власності необхідною є наявність відповідної юридичної підстави. Право власності набувається за підставами, не забороненими законом. У Цивільному кодексі України встановлюються підстави набуття права власності. Перелік цих підстав не є вичерпним.

Усі підстави набуття права власності поділяються на первісні та похідні.

Первісні підстави набуття права власності – це такі, коли право власності на річ виникає вперше або незалежно від волі попереднього власника. До них належать:

· створення нової речі – право власності на річ виникає в результаті її виготовлення;

· привласнення загальнодоступних дарів природи – право власності на річ виникає в результаті полювання, рибальства, інших подібних промислів, також збір грибів, лікарських рослин, плодів з дикоростучих дерев, кущів;

· набуття права власності на бездоглядну річ чи безхазяйну домашню тварину, тобто на річ або тварину, у якої немає власника або власник якої невідомий;

· переробка речі – це коли при використанні однієї речі (матеріалу), в результаті створюється нова річ;

· набувальна давність – набуття права власності в результаті добросовісного заволодіння чужим майном. Таке володіння має бути відкритим та безперервним: 10 років – щодо нерухомого майна; 5 – років щодо рухомого;

· знахідка – особа, яка знайшла загублену річ, набуває право власності на неї після спливу шести місяців з моменту заявлення про знахідку міліції або органу місцевого самоврядування, якщо не буде встановлений власник або він не заявить про своє право на річ;

· набуття права власності на скарб – особа, яка виявила скарб, що був закопаний у землю або прихований іншим способом, набуває право власності на нього: повністю, у рівних частках чи одержує від держави винагороду у розмірі до 10% від його вартості або не набуває право власності, у випадках встановлених законом.

Похідні підстави набуття права власності – право власності на річ виникає з волі попереднього власника. До них належать:

· договір – домовленість двох і більше сторін, за якою воля однієї сторони спрямована на передачу речі у власність іншої особи, а воля іншої сторони – на одержання речі у власність (наприклад, договір купівлі-продажу, дарування, міни тощо);

· спадкування – при цьому спадкоємці після смерті спадкодавця одержують майно у власність шляхом спадкового правонаступництва;

· приватизація – перехід майна із державної (комунальної) власності у приватну.

4. Реалізація права власності.

Власник реалізовую свої правомочності щодо володіння, користування та розпорядження своїм майном на власний розсуд. Тобто власник здійснює їх за власною волею і не зобов’язаний отримувати на це дозвіл інших осіб. Проте, дії власника не можуть суперечити певним правилам поведінки, які встановлені законодавством. Наприклад, якщо законодавчі акти встановлюють певні правила щодо містобудування та архітектури, то власник який будує будинок на земельній ділянці, що перебуває у його власності, зобов’язаний вчиняти будівництво відповідно до цих правил. Дії власника також не повинні суперечити моральним засадам суспільства. Наприклад, власник тварини не може піддавати її катуванням чи жорстоко поводитися із нею, оскільки такі дії суперечать моральним засадам нашого суспільства.

Власник не може використовувати належне йому майно на шкоду правам, свободам 
та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та 
природні якості землі. Це означає, що власникові належать не тільки права, 
а й обов’язки. 
Власник вільний 
у здійсненні права власності. Однак ця воля не безмежна. Його діяльність може 
бути обмежена чи припинена у випадках і в порядку, встановлених законом. Наприклад, 
закон встановлює спеціальні умови здійснення власником права власності на 
національні, культурні та історичні цінності.
Певні обмеження 
встановлені законодавством щодо малолітніх (діти віком до 14 років) та неповнолітніх 
(особи у віці від 14 до 18 років) власників. Так, малолітня особа від власного 
імені може вчиняти тільки дрібні побутові правочини, 
тобто такі, які стосуються предметів невисокої вартості та задовольняють її дрібні 
побутові потреби. Наприклад, це купівля хліба, молока, інших продуктів харчування, 
зошитів та інших предметів, які необхідні малолітньому щодня. Якщо у малолітньої 
особи є майно, то ним без спеціального дозволу на власний розсуд управляють батьки. 
Неповнолітня особа має право одноразово розпорядитися своїм заробітком, 
стипендією, іншими доходами. Так, неповнолітній за отриману стипендію на власний 
розсуд може придбати будь-яку річ, проте розпорядися цією річчю, наприклад, 
подарувати на день народження товаришу, він може лишу за згодою батьків чи осіб, 
які до них прирівняні. 
 
Матеріали для поглибленого вивчення
Визначальним елементом права власності є його суб’єкти, коло яких визначається 
Цивільним кодексом України. До суб’єктів права власності відносяться: фізичні та юридичні 
особи, Український народ; держава Україна; Автономна Республіка Крим, територіальні громади, 
іноземні держави та інші суб’єкти цивільного права. Особа, яка набула майно у власність 
вважається його власником. 
Поділ права власності на відповідні форми пов'язаний 
із його суб’єктами. Так, фізичні та юридичні особи є суб’єктами права приватної власності, 
Український народ і держава є суб’єктами права державної власності, територіальні громади 
є суб’єктами права комунальної власності.
Майно може належати на праві 
власності як одній особі індивідуально, так і кільком особам (суб’єктам права власності) 
одночасно. Майно, що перебуває у власності одночасно двох або більше осіб (співвласників), належить 
їм на праві спільної власності (спільне майно). Між цими суб’єктами і виникає спільна власність. Отже, право спільної власності – це право двох і більше 
осіб на один об’єкт, яке здійснюється ними спільно. 
Спільна власність може бути 
спільною частковою або спільною сумісною. 
Спільною частковою власністю є власність двох чи більше співвласників, частка кожного з яких у праві власності є завідомо визначеною 
в конкретній величині (1/2, 1/3, 1/4, 1/5, тощо). Право спільної часткової власності здійснюється 
співвласниками за їхньою згодою. Наприклад, якщо співвласник бажає продати свою частку у спільному майні, 
він зобов’язаний письмово повідомити інших співвласників про свій намір та умови продажу. Якщо інші 
співвласники не виявлять бажання придбати частку у спільному нерухомому майні протягом одного місяця, 
а спільному рухомому – впродовж десяти днів, тоді співвласник продавець може відчужити майно сторонній особі.
Спільною сумісною власністю є така спільна власність двох чи більше осіб, у яких завідомо не визначені частки кожної з них. 
Спільною сумісною є власність подружжя, також є майно, набуте в результаті спільної праці та за 
спільні грошові кошти членів сім’ї, якщо домовленістю між ними не буде встановлено інше. Розпорядження 
майном, що перебуває у спільній сумісній власності, має здійснюватися лише за згодою всіх співвласників.
 

Нормативні матеріали до теми

Конституція України

Стаття 13.

Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Стаття 41.

Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

 
Цивільний кодекс України
Стаття 316. Поняття права власності 
1. Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, 
незалежно від волі інших осіб. 
2. Особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок 
закону або договору управління майном.
Стаття 317. Зміст права власності 
1. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
2. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. 
Стаття 318. Суб'єкти права власності 
1. Суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, 
визначені статтею 2 цього Кодексу.
2. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом. 
Стаття 319. Здійснення права власності 
1. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. 
2. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. 
При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних 
засад суспільства. 
3. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. 
4. Власність зобов'язує. 
5. Власник не може використовувати право власності 
на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні 
якості землі. 
6. Держава не втручається у здійснення власником права власності. 
7. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано 
допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. 
8. Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом.
 
Контрольні питання
1. Що таке право власності в об’єктивному розумінні?
2. Що таке право власності у суб’єктивному розумінні?
3. Які правомочності становлять зміст права власності?
4. Що таке право володіння?
5. Що таке право користування?
6. Що таке право розпорядження?
7. Які підстави набуття права власності належать до первісних?
8. Які підстави набуття права власності належать до похідних?
9. Назвіть основні засади реалізації права власності?
10. Яким правами наділені неповнолітні власники?
11. Якими правами наділені малолітні власники?
 
Практичні завдання
1. Визначте зміст права власності на житловий будинок, на земельну ділянку.
2. Наведіть приклади права володіння, права користування та права розпорядження.
3. Які із підстав набуття права власності є похідними, а які первісними:
а) Василь змайстрував стілець;
б) Наталя придбала сукню;
в) Петро та Павло знайшли велосипед;
г) Оксана зібрала гриби.
4. Назар, якому 12 років, поки батьків не було вдома, 
подарував на день народження Павлові картину відомого художника. 
Чи правомірні дії Назара?