Які договори є цивільно-правовими. Як укласти договір. 
Які договори можуть укладати неповнолітні.

Виклад теоретичного матеріалу

1. Поняття цивільно-правового договору.
Цивільно-правовий договір – це домовленість двох або більше сторін, 
спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. 
Щодня ми укладаємо цілу 
низку цивільно-правових договорів, навіть не помічаючи цього. Наприклад, коли купуємо у 
магазині хліб, молоко та інші продукти харчування, ми укладаємо договір купівлі-продажу; 
коли їдемо до школи чи на роботу у громадському транспорті, ми укладаємо договір перевезення. 
Цивільно-правовий договір 
це такий договір, у якому беруть участь рівні, майново-самостійні учасники з приводу задоволення своїх майнових чи немайнових 
інтересів. Сторонами договору можуть бути будь-які учасники цивільних правовідносин (фізичні чи 
юридичні особи, держава, АРК, територіальні громади), які наділені необхідним обсягом дієздатності.
У договорі завжди виражається 
воля двох і більше сторін, яких називають боржник та кредитор, а одним словом – це контрагенти. 
Боржник – це та сторона договору, яка зобов’язана 
вчинити певну дію (сплати гроші, виконати роботи, передати товар чи надати послугу) або утриматися від 
вчинення будь-яких дій на користь другої сторони (кредитора). Кредитор – це та сторона договору, яка має право вимагати від 
боржника вчинення певних дій чи утримання від них. Наприклад, у договорі дарування боржником є дарувальник, 
оскільки він повинен передати обдаровуваному подарунок, а обдаровуваний є кредитором, оскільки має право 
вимагати передати йому дарунок. Ще один приклад: у договорі купівлі-продажу покупець є боржником, оскільки 
зобов’язаний заплатити за товар, а продавець – кредитором, оскільки має право вимагати оплати товару. 
Цивільно-правових договорів є дуже 
велика кількість, тому їх можна поділити на певні види. У Цивільному кодексі України усі цивільно-правові 
договори регулюються відповідними главами, а у ці глави вони згруповані відповідно до мети договору. Мета 
договору – це та кінцева ціль, якої бажають досягти сторони договору. Наприклад, метою договору купівлі-продажу 
є перехід права власності на майно від однієї сторони до іншої (від продавця до покупця), а метою 
договору про виконання робіт є виконання роботи за завданням замовника. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Зміст договору становлять його умови, тобто пункти, в яких містяться правила поведінки сторін договору. Як правило, у цивільно-правовому договорі 
зазначається наступне: 
· назва договору. Наприклад, договір-купівлі продажу.
· місце та дата укладення договору. Наприклад, м. Івано-Франківськ, 16 травня 2012 року.
· найменування сторін. Наприклад, покупець – Гнатюк Василь Петрович, та продавець – Маслій Олег Васильович.
· предмет договору. Наприклад, продавець зобов’язується передати у власність покупця автомобіль марки ВАЗ-2109, 
а покупець зобов’язується оплатити за нього грошову суму у розмірі 8 тис. грн.
· права та обов’язки покупця. Наприклад, покупець зобов’язаний: сплатити вартість автомобіля до 25 травня 2012 року; покупець 
має право: на передачу автомобіля належної якості, у справному стані та ін.
· права та обов’язки продавця. Наприклад, продавець зобов’язаний: передати автомобіль покупцеві 25 травня 2012 року, повідомити 
покупця про недоліки автомобіля та права третіх осіб на нього та ін.; продавець має право: вимагати 
здійснення оплати покупцем.
· відповідальність сторін. Наприклад, за невиконання своїх обов’язків сторони несуть відповідальність, передбачену 
Цивільним кодексом України.
· реквізити сторін. Наприклад, місце проживання сторін.
Після того, як договір укладено 
сторони зобов’язані дотримуватись усіх його умов.
 
2. Порядок укладення цивільно-
правового договору.
Для того, щоб договір був укладений 
його сторони повинні досягти згоди щодо всіх його умов. Саме тому, при укладенні договору його сторони 
повинні виразити свою волю та домовитися (досягти згоди).
Процедура укладення договору складається 
із двох стадій: пропозиція укласти договір та прийняття пропозиції укласти договір. Пропозиція про укладення 
договору у Цивільному кодексі називається офертою, а прийняття пропозиції – акцептом.
Пропозиція про укладення договору може бути направлена будь-якою із майбутніх сторін договору. Головне, щоб у ній були зафіксовані усі 
істотні умови майбутнього договору та вона виражала намір особи, що її направила, бути зв’язаною договором 
і запропонованими умовами у разі її прийняття. Така пропозиція повинна бути розглянута адресатом протягом 
строку, який в ній зазначено, а якщо такий строк не вказано – то протягом розумного строку. 
Прийняття пропозиції про укладення договору є акцептом, якщо адресат прийняв пропозиції без застережень із свого боку. Тобто, акцепт це повна та 
безумовна згода із запропонованими у оферті умовами. 
Слід зауважити, що при усній формі оферти 
(це має місце тоді, коли сторони спілкуються між собою безпосередньо) договір вважається укладеним, якщо 
особа, якій було зроблено пропозицію, негайно заявить про її прийняття. Пари письмовій формі оферти договір 
є укладеним, якщо особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку, встановленого нормативно-
правовим актом, а якщо такий строк не встановлений, - протягом нормально необхідного для цього часу. При 
вирішенні питання про те, який час слід вважати нормально необхідним, врахуванню підлягають такі чинники: 
відстань між сторони, спосіб спілкування між ними тощо.
Важливо, що для того, щоб договір був укладеним 
потрібно досягти згоди щодо всіх умов у належній формі. Розрізняють такі форми договору: усна, проста письмова та 
письмова із нотаріальним посвідченням. Сторони обирають форму договору на власний розсуд, якщо законом не передбачено 
інше.
Так, усно можуть укладатися договори, 
які повністю виконуються сторонами у момент їх укладення, за винятком тих договорів, які підлягають нотаріальному 
посвідченню, а також договорів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Наприклад, усно 
ми укладаємо договори купівлі-продажу продуктів харчування у магазинах.
Договір вважається таким,що укладений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох 
документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. 
У письмовій формі належить укладати: 
· договори між юридичними особами; 
· договори між фізичною та юридичною особою, окрім тих, що можуть укладатися усно;
· договори фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного 
мінімуму доходів громадян, крім договорів, що можуть укладатися усно;
· інші договори, щодо яких законом встановлена письмова форма. 
Нотаріальне посвідчення договору
 здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої 
нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст договору, 
посвідчувального напису. Так, обов’язковому нотаріальному посвідченню підлягають договори 
щодо нерухомого майна (купівля-продаж квартири, будинку чи земельної ділянки).
 
Матеріали для поглибленого вивчення
 
Будь-який договір має набути чинності, тобто набрати юридичної сили. Для цього він має 
відповідати вимогам, встановленим законом. Іншими словами, 
щоб договір вважався чинним, при його 
вчиненні мають бути дотримані такі умови, як: законність змісту договору; наявність у сторін необхідного обсягу 
дієздатності; відповідність об’єктивно вираженого волевиявлення учасників їх внутрішній волі; спрямованість волі 
учасників договору на реальне досягнення обумовленого ними юридичного результату; відповідність форми вчиненого 
договору вимогам закону; договір, який укладається батьками (усиновлювачами) не 
може суперечити інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних 
дітей. У разі недотримання вказаних умов договір може бути визнано недійсним.
Зміст договору (його умови) насамперед не повинен 
суперечити вимогам як Цивільного кодексу України, так і інших нормативно-правових актів. Наприклад, Закону України 
«Про захист прав споживачів», Сімейному кодексу України, Земельному кодексу України та іншим. 
Важливою умовою чинності договору є наявність у 
його сторін необхідного обсягу дієздатності. Особи, що наділені повною цивільною дієздатністю мають право укладати 
будь-які цивільно-правові договори, що не суперечать нормам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства. 
Так, повна цивільна дієздатність фізичних осіб наступає з 18 років. Дієздатність юридичних осіб виникає з моменту їх 
державної реєстрації, а у певних сферах підприємницької діяльності виникає лише після отримання у встановленому порядку 
відповідної ліцензії. Дієздатність юридичних осіб може обмежуватись законом (наприклад, юридичних осіб, утворених 
об’єднаннями громадян, політичними партіями) або засновниками юридичних осіб відповідно до установчих документів. 
По-іншому складається ситуація щодо укладення цивільно-
правового договору малолітніми особами у віці до 14 років (з частковою дієздатністю) та неповнолітніми особами у віці 
від 14 до 18 років (з неповною цивільною дієздатністю). 
Малолітня особа, тобто особа яка не досягла 14 років, 
самостійно може укладати договори, що є дрібними побутовими, тобто такими, які задовольняють дрібні побутова потреби 
малолітнього, відповідають його фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосуються предметів, що мають невисоку 
вартість. Наприклад, малолітній самостійно може укласти договір купівлі-продажу хліба, молока, соку, інших харчових 
продуктів, зошитів, ручок, олівців, інших предметів, необхідних малолітньому щодня. Усі інші договори від імені 
малолітньої особи укладають її законні представники, якими можуть бути батьки, усиновителі чи опікуни.
Неповнолітня особа, тобто особа у віці від 14 
до 18 років, також може самостійно укладати дрібні побутові договори. Проте окрім дрібних побутових договорів, 
неповнолітній має право одноразово розпорядитися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами (відсотками за 
банківськими вкладами, доходами від акцій тощо). Так, неповнолітній за отриману стипендію на власний розсуд може 
придбати будь-яку річ. Проте, розпорядитися цією річчю, наприклад, подарувати на день народження товаришу, він 
може лише за згодою батьків чи прирівняних до них осіб. 
Неповнолітній може також самостійно укладати 
договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом внесеним на своє ім’я (грошовими коштами на рахунку). 
При цьому слід звернути увагу, що самостійно розпоряджатися вкладом особа має право лише тоді, коли вона сама вносила 
кошти на рахунок та укладала договір банківського вкладу. У випадку ж, коли вклад на ім’я неповнолітнього повністю або 
частково було внесено іншими особами, він уже не може самостійно ним розпорядитися, 
а зобов’язаний одержати згоду від батьків (усиновлювачів) або піклувальників та органу 
опіки та піклування. Наприклад, неповнолітній, який одержує стипендію чи інший заробіток, може вкладати ці кошти в 
банківські установи на підставі договору банківського вкладу, за яким банк буде зобов’язаний виплачувати 
неповнолітньому проценти, якими неповнолітній також може розпорядитися самостійно. 
Щодо решти договорів, то особи у віці від 14 до 18 років 
обмежені у можливості їх укладення і повинні отримувати відповідні дозволи і погодження. За загальним правилом достатньо 
лише отримати згоду батьків (усиновлювачів) або піклувальників. Така згода надається тим із батьків 
(усиновлювачів), з ким неповнолітня дитина постійно проживає. В окремих випадках, крім згоди батьків, 
необхідним є дозвіл органу опіки та піклування. Так, на вчинення неповнолітньою особою будь-якого договору щодо транспортних 
засобів або нерухомого майна необхідно отримати письмову згоду батьків (усиновлювачів) або 
піклувальників, яка обов’язково повинна бути нотаріально засвідчена, а також дозвіл органу опіки та піклування.
Договори вчинені особами поза межами їх цивільної 
дієздатності можуть бути визнані судом недійсними. 
 

Нормативні матеріали до теми

 
Цивільний кодекс України
Стаття 203. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину 
1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави 
і суспільства, його моральним засадам.
2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 
5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 
6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та 
інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. 
 
Стаття 626. Поняття та види договору 
1. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних 
прав та обов’язків. 
2. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов’язок перед другою стороною вчинити певні дії 
або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов’язку щодо 
першої сторони. 
3. Договір є двостороннім, якщо правами та обов’язками наділені обидві сторони договору. 
4. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються 
загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів. 
5. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору. 
 
Стаття 628. Зміст договору 
1. Зміст договору становлять умови (пункти), 
визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного 
законодавства. 
2. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). 
До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного 
законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не 
випливає із суті змішаного договору. 
 
Стаття 629. Обов’язковість договору 
1. Договір є обов’язковим для виконання сторонами. 
 
Контрольні питання
 
1. Що таке договір?
2. Який договір є цивільно-правовим?
3. Які є види цивільно-правових договорів?
4. Як називаються сторони договору?
5. Що таке зміст договору?
6. Які основні умови містяться у договорі?
7. Як називаються стадії укладення договору?
8. У які формі може укладатись цивільно-правовий договір?
9. Які договори укладаються у письмовій формі?
10. Які договори можна укладати усно?
11. Що таке нотаріальне посвідчення договору?
12. Які умови чинності цивільно-правового договору?
13. Які договори можуть укладати малолітні особи?
14. Які договори можуть укладати неповнолітні?
 
Практичні завдання
 
1. Встановіть належність наведеного договору до певного виду:

а) договір на пошиття одягу;
б) діти обмінялись наклейками;
в) Наталя подарувала Оксані книгу;
г) Павло придбав телевізор;
д) художник намалював портрет Галини;
2. Василь запропонував Павлові придбати його 
велосипед за 500 гривень, але Павло погоджувався оплатити 400 гривень. 
Чи було укладено договір купівлі-продажу велосипеда?
3. Андрій, якому 17 років, придбав за 
свою стипендію набір прикрас та подарував його Наталці. 

Чи правомірні дії Андрія?