Хто такі спадкодавець і спадкоємець. Що таке заповіт. Як скласти заповіт. Як успадкувати майно.

Виклад теоретичного матеріалу

1. Поняття заповіту.

Коли людина помирає, вона перестає існувати фізично, але значна кількість цивільних відносин, в яких вона була носієм прав та обов'язків, переходять до інших осіб. Такий перехід майна (спадщини) померлої особи (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців) називається спадкуванням.

Відповідно до законодавства спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Підставою виникнення спадкування за заповітом є юридичний склад – складання заповіту, смерть спадкодавця, відкриття спадщини, прийняття спадщини. Осіб, які закликаються до спадкування в цьому випадку, визначає у своєму заповіті спадкодавець.

Заповіт – це правовий документ, у якому міститься зроблене у встановленій законом формі розпорядження дієздатної фізичної особи (заповідача) на випадок смерті про належне йому майно.

Традиційно заповіт вважається одностороннім правочином — 
дією однієї сторони, що може бути представлена однією або кількома особами. Зазвичай заповіт складається однією особою. 
Проте Цивільний кодекс України не забороняє складення так званого спільного заповіту. До нього, зокрема, належить заповіт 
подружжя. Як і будь-який інший правочин, заповіт має за мету настання певних юридичних наслідків: передачу прав та обов'язків 
спадкодавця іншій особі — спадкоємцю.

Заповіт як правовий документ укладається в письмовій формі, підписується заповідачем і посвідчується нотаріусом. У передбачених законом випадках заповіт може бути посвідчений іншими службовими особами (наприклад, командиром військової частини, головним лікарем, капітаном судна тощо).

2. Умови дійсності заповіту.

В першу чергу, заповіт повинен відповідати загальним правилам щодо дійсності правочину, а саме:

· заповідач повинен бути дієздатним на момент укладання заповіту;

· зміст заповіту не повинен суперечити закону;

· зміст заповіту повинен відображати дійсну волю заповідача;

· заповіт повинен бути вчинений у визначеній законом формі;

· умови заповіту повинні бути здійсненними.

Особливість заповіту полягає в тому,що він містить в собі волю особи яку вона виклала за життя, але безпосереднє здійснення цієї волі можливе за обов’язкової умови – смерті фізичної особи. Ця обставина і обумовлює особливості вимоги до змісту і форми заповіту, оскільки після смерті заповідача вже ніхто немає можливості конкретизувати чи уточнити його наміри щодо майна, яке він передає у спадок. Звичайно спадкодавець в силу природних причин взагалі позбавлений можливості оспорювати укладений правочин.

Форма заповіту передбачена в законі і містить імперативний характер. В Цивільному кодексі України прямо передбачено, що заповіт укладається у письмовій формі і має бути засвідчений нотаріусом або іншими посадовими особами. Засвідчення заповіту нотаріусом чи іншою особою не можна звести до простої технічної дії –засвідчення правильності підпису заповідача на заповіті. Засвідчення заповіту передбачає і з’ясування психічного стану заповідача на момент укладення заповіту, з’ясування його істинної волі. Але в то й же час, навіть засвідчення заповіту нотаріусом не є достатньою гарантією його чинності.

3. Спадкодавець і спадкоємці.

Спадкодавець — це фізична особа, незалежно від віку, статі тощо, майно якої після її смерті переходить у спадщину до іншої особи чи до інших осіб.

При спадкуванні за законом не має значення дієздатність спадкодавця. Інша справа при спадкуванні за заповітом, оскільки останній є одностороннім правочином, що вчиняється особою, яка має бажання зробити розпорядження своїм майном на випадок смерті. Тому заповідач повинен бути дієздатним у повному обсязі. Особи частково дієздатні, а також обмежено дієздатні заповідальної дієздатності не мають.

Підприємства, організації не можуть бути спадкодавцями.

Ті особи, до яких переходять права та обов'язки спадкодавця після смерті, є спадкоємцями.

Коло спадкоємців за заповітом визначає заповіт, коло спадкоємців за законом – закон.

Коло спадкоємців значно ширше, ніж коло спадкодавців. Ними можуть бути як фізичні особи, так і юридичні особи, держава.

Що стосується фізичних осіб, то при спадкуванні як за заповітом, так і за законом спадкоємцями можуть бути лише ті, які є живими на момент смерті спадкодавця. Проте, Цивільний кодекс України допускає закликання до спадкування не тільки осіб, які є живими на момент відкриття спадщини, але і тих, хто був зачатий за життя спадкодавця, але народився живим після відкриття спадщини, тобто вже після смерті спадкодавця. До таких осіб належать діти спадкодавця, які були зачаті за його життя, але народилися після його смерті.

Фізична особа може стати спадкоємцем незалежно від віку, статі, стану здоров'я тощо. Отже, спадкоємцями можуть бути не тільки дієздатні, але й недієздатні громадяни. В останньому випадку відповідні дії, необхідні для прийняття спадщини, здійснюють їх законні представники — батьки, усиновителі, опікуни.

Не завжди особа, яка входить в коло спадкоємців за законом, чи особа, якій заповідано майно, буде закликатися до спадкування. Цивільним кодексом України передбачені умови, за яких спадкоємець усувається від спадщини.

У зв'язку з цим ст. 1224 ЦК України передбачає перелік обставин, за наявності яких право на спадкування у певних осіб не виникає, 
тобто вони усуваються від права на спадкування як за заповітом, так і за законом, і називаються негідними спадкоємцями. До них 
віднесені особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на життя спадкоємців. 
Це не стосується осіб, які вчинили такий замах, але спадкодавець, знаючи про це, все ж призначив їх своїми спадкоємцями за заповітом 
(тобто пробачив такий вчинок).
Не мають також права на спадкування ні за заповітом, на за законом 
особи, які своїми протизаконними діями умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати його 
і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або ж сприяли збільшенню їх частки у спадщині. Ці обставини 
мають бути підтверджені судом.

Спадкоємцями за законом не можуть стати:

· батьки після дитини, щодо якої вони позбавлені батьківських прав і не були поновлені у цих правах на момент відкриття спадщини;

· батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), інші особи, які ухилялися від виконання обов'язків щодо утримання спадкодавця, якщо ці обставини встановлені в судовому порядку. Але ці особи можуть одержати спадщину за заповітом.

 
4. Прийняття спадщини. 
Спадкове майно переходить до спадкоємців лише за умови їх бажання прийняти спадщину. Право на прийняття спадщини може 
бути здійснено як шляхом поданням спадкоємцем заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини, 
так і шляхом вступу спадкоємця у володіння або управління спадковим майном. Такі дії можуть виражатися у тому, що спадкоємець 
після відкриття спадщини продовжує володіти та користуватися тими ж предметами, якими за життя спадкодавця користувався разом 
із ним (наприклад, проживав в одному будинку із спадкодавцем). 
Прийняття спадщини з умовою чи із застереженням не допускається. 
Спадщина може бути прийнята тільки цілком, не можна прийняти лише частину спадщини, наприклад, прийняти лише права, але відмовитись 
від обов’язків. Зрозуміло, що в даному випадку мова йде про прийняття спадкоємцем тієї спадкової частки, яка йому належить.
Спадкоємці розмежовуються на тих, які проживали, і тих, які 
не проживали із спадкодавцем. Перші вважаються такими, що прийняли спадщину, якщо не заявили відмови від неї. Для других 
передбачається подання заяви до нотаріуса про згоду прийняти спадщину.
Для прийняття спадщини в законі передбачений шестимісячний строк, 
який рахується з моменту відкриття спадщини. Якщо спадкоємець у вказаний термін не прийме спадщину, то він втрачає право 
на її прийняття.
 
5. Порядок спадкування за законом.

Згідно із принципом свободи заповідання спадкування за законом має місце у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом всієї спадщини. При спадкуванні за законом спадщина переходить до осіб, зазначених у законі.

Таким чином, існують два загальних положення, які стосуються спадкування за законом: 
· по-перше, коло спадкоємців за законом визначене законом вичерпним чином;
· по-друге, визначена черговість закликання спадкоємців за законом до спадкування.
Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. 
Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право 
на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права 
на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Матеріали для поглибленого вивчення
 
Цивільний кодекс України визначає категорію спадкоємців, за якими, незалежно 
від змісту заповіту спадкодавця, зберігається певна частка 
у спадщині, яка називається обов'язковою. 
Право на обов'язкову частку мають неповнолітні або повнолітні 
непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), непрацездатна вдова, батьки (усиновителі) й утриманці померлого. 
Коло цих спадкоємців визначається згідно з критеріями, які були використані щодо встановлення осіб, які належать до спадкоємців 
першої черги, а також осіб, які закликаються до спадкування за законом як непрацездатні утриманці (у віці до 16 років, 
а які вчаться - до 18 років; жінки та чоловіки пенсійного віку; інваліди I, II, ІІІ груп).

Право на таку частку не залежить від згоди інших спадкоємців на її отримання, рівно як і від того, чи проживав такий спадкоємець разом із спадкодавцем, чи окремо від нього.

Обов'язкова частка повинна становити не менше половини частки, яка належала б спадкоємцеві у разі спадкування за законом (обов'язкова частка). Тобто обов'язкова частка повинна складати половину законної частки.

Спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від спадщини шляхом подачі про це заяви до нотаріальної контори 
за місцем відкриття спадщини. Таку заяву спадкоємець може подати протягом шестимісячного строку з дня відкриття спадщини.
Разом з тим спадкоємець може відмовитися від спадщини на 
користь будь-кого з інших спадкоємців за заповітом або за законом, а також на користь держави, окремих юридичних осіб, 
громадських організацій.
Якщо спадкоємець за заповітом або за законом відмовиться від спадщини, 
не зазначивши, на чию користь він зробив цю відмову, його частка переходить до спадкоємців за заповітом або за законом та розподіляється 
між ними в рівних частках.
 

Нормативні матеріали до теми

Стаття 1241. Право на обов'язкову частку у спадщині

1. Неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки,яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).

Розмір обов'язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

До обов'язкової частки у спадщині зараховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов'язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця.

Будь-які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті для спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині, дійсні лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов'язкову частку.

Отже, закон у цьому випадку закріплює норму — установлює так звану обов'язкову частку спадщини.

Стаття 1268. Прийняття спадщини 
1. Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти 
спадщину або не прийняти її.
2. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. 
3. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв 
спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він 
не заявив про відмову від неї. 
4. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, 
що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу. 
5. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. 

Стаття 1277. Відумерлість спадщини

1. У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

2. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини.

3. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Стаття 1278. Поділ спадщини між спадкоємцями

1. Частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними.

Стаття 1279. Переважне право окремих спадкоємців на виділ їм спадкового майна в натурі

1. Спадкоємці, які протягом не менш одного року до часу відкриття спадщини проживали разом із спадкодавцем однією сім'єю, мають переважне право перед іншими спадкоємцями на виділ їм у натурі предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку в розмірі частки у спадщині, яка їм належить.

Спадкоємці зобов'язані вирішити питання щодо прийняття спадщини протягом 6 місяців із дня відкриття спадщини.

Закон охороняє права непрацездатних спадкоємців, зокрема дітей, установивши право на обов'язкову частку спадщини.

 
Контрольні питання
 

1. Що таке заповіт?

2. У якій формі має бути складений заповіт?

3. Які умови дійсності заповіту?

4. Хто такий спадкоємець?

5. Хто такий спадкодавець?

6. Які особи виключаються із складу спадкоємців?

7. Хто входить у першу чергу спадкоємців?

8. Які особи входять в другу чергу спадкоємців?

9. Які особи входять в третю чергу спадкоємців?

10. Які особи входять в четверту чергу спадкоємців?

11. Які особи входять в п’яту чергу спадкоємців?

12. Що таке прийняття спадщини?

13. Що таке обов’язкова частка у спадщині?

14. Як відмовитися від спадщини?

 
Практичні завдання
 
1. Чи буде вважатися заповітом письмове розпорядження 
Левицького щодо його майна, яке він склав власноручно і залишив серед своїх документів.
2. Після смерті Гаврилюка про свої претензії на спадщину 
заявили: його син від першого шлюбу – Василь і дружина від другого шлюбу – Надія. Василь заперечував проти вимог Надії, 
зазначаючи, що другий шлюб батька був розірваний 5 років тому за рішенням суду, яке вступило у законну силу. Надія одночасно 
стверджувала, що син не проживав із батьком, тому не має права на спадщину. 
Чиї претензії на спадщину будуть 
задоволені?
3. Після смерті Павленка до нотаріальної 
контори звернулися його діти Павло і Оксана з заявою про прийняття спадщини. Нотаріус з’ясував, що Павло і Оксана – кровні діти Павленка, 
однак декілька років тому після смерті їх матері були усиновлені іншими громадянами: Павло за згодою батька, який був тяжко хворий, 
був усиновлений подружжям Ігнатенків, а Оксана – подружжям Іваненків. Інших осіб, які могли б бути спадкоємцями Павленка, 
не було.

До кого перейде спадкове майно?