Що таке злочин. Ознаки та види злочинів. Склад злочину. Наслідки злочину для особи та суспільства. Як не стати жертвою злочину

Поняття злочину є центральним у будь-якій правовій системі. Відповідно до ч. 1 ст. 11 КК «злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину».

Злочин виникає з появою держави, з початком правової регламентації суспільного життя. У майбутньому з часом, з розвитком суспільства він стає особливим явищем, яке об’єднує найнебезпечніші діяння. При цьому «злочин» є категорією достатньо динамічною – навіть в одному і тому самому суспільстві, протягом невеликого проміжку часу підходи до розуміння злочинного і незлочинного можуть суттєво змінюватись.

Практично до 7% населення будь-якої країни становлять особи, які, не зважаючи на умови соціального буття, завжди порушуватимуть кримінально-правові приписи – вчиняти злочини (цей факт зафіксовано кримінологами різних країн світу). Основну масу населення країн – 65–67% – становлять особи, які потенційно спроможні порушити кримінально-правові приписи залежно від конкретної життєвої ситуації. Лише 23–25% населення – це громадяни, які за будь-яких обставин уникатимуть порушувення кримінально-правових заборон – вчиняти злочини.

Злочин – категорія не тільки правова, а й соціальна. Вона відображає негативну оцінку особи та її поведінки з боку суспільства, яка базується на:

 правовій оцінці поведінки та особи, яка дається обвинувальним вироком суду;

 осудом особи та її поведінки, яка формується в індивідуальній та груповій правосвідомості.

При цьому, оскільки інтереси і потреби суспільства постійно розвиваються, відповідно змінюється на певному етапі суспільного розвитку й оцінка поведінки людини як антисоціальної, злочинної. Тому поняття злочину не може бути незмінним: воно завжди повинно відповідати конкретному етапу розвитку суспільства, потребам та інтересам, притаманним саме цьому етапу. Це дозволяє зробити два висновки:

1) поняття злочину залежить від соціально-економічних відносин, що існують на певному етапі розвитку суспільства, і тому є історично мінливим;

2) визнання певної поведінки людини злочином (криміналізація діяння) чи виключення її з кола злочинних (декриміналізація діяння) є безперервним процесом оцінки відповідності чи невідповідності цієї поведінки суспільному розвитку.

Саме цим викликана необхідність внесення змін до Кримінального кодексу – адже законодавство є динамічним явищем, що пристоване до відповідних об’єктивних реалій.

Матеріал для поглибденого вивчення

Поняття злочину в кримінальному праві є універсальною і фундаментальною категорією: воно лежить в основі змісту всіх кримінально-правових інститутів. Саме тому визначенню цього поняття в кримінальному праві надавалося і надається великого значення.

В історії кримінального права поняття злочину визначалося по-різному. Залежно від того, чому надавалось більшого значення - соціальній чи правовій характеристиці злочину, - можна виокремити три визначення цього поняття: формальне, матеріальне і формально-матеріальне.

Формальне визначення - відбиває юридичну природу, юридичні ознаки злочину: злочином визнається таке діяння, яке передбачається законом як кримінальне каране (злочинним є те, що карано, або злочинним є те, що передбачено кримінальним законом).

Наведене в Кримінальному кодексі України поняття злочину є формально-матеріальним.

Ознаки злочину

Злочином є діяння (дія або бездіяльність), якому властиві такі обов'язкові ознаки: 1) вказане діяння є суспільно небезпечним; 2) відповідне діяння передбачене чинним КК; 3) воно є винним. Відсутність хоча б однієї із цих ознак вказує на відсутність злочину.

Що стосується діяння, то у кримінально-правовому розумінні, застосованому у ст. 11 КК,- це вольова усвідомлена поведінка (вчинок) особи, безпосередньо спрямована на спричинення певних негативних наслідків. Відтак, для будь-якого діяння характерною є наявність об'єктивних і суб'єктивних ознак. Перші відображають фізичні рухи, здійснювані тими чи іншими органами людського організму (або утримання від таких рухів). До суб'єктивних належать інтелектуальна та вольова ознаки, а також умотивованість та цілеспрямованість.

Той факт, що злочином є лише діяння, означає, що злочином не можуть бути визнані самі по собі: а) будь-які почуття, думки, побажання або ідеологічні, політичні, релігійні чи інші переконання особи, навіть і виявлені (наприклад, викладені в особистому щоденнику); б) вимова, написання чи висловлення іншим способом думки або побажання, якщо таким висловленням не здійснюється посягання на національну безпеку, територіальну цілісність, громадський порядок, здоров'я населення, репутацію або права інших людей, таємницю конфіденційної інформації, авторитет і неупередженість правосуддя (див. ст. 34 Конституції України); в) належність особи до тієї чи іншої расової, етнічної, національної, релігійної, мовної, політичної, майнової чи іншої подібної групи, навіть і незареєстрованої органами влади в установленому порядку; г) суб'єктивні якості особи (скажімо, погані риси характеру), наявність у неї судимості у минулому, наявність родинних чи інших зв'язків з особою, яка вчинила злочин, тощо.

Під дією у КК розуміється активна поведінка (вчинок) особи, в якій виражена зовні її воля і яка спрямована на спричинення певних негативних наслідків. Бездіяльність — це пасивна поведінка, в якій так само виражена зовні воля особи і яка спрямована на спричинення певних негативних наслідків.

Злочином визнається діяння, вчинене суб'єктом злочину, тобто фізичною осудною особою, яка на момент його вчинення досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність (ст. 18 КК). Не може бути визнане злочином прийняття (або неприйняття) певного рішення не фізичною, а юридичною особою, а так само діяння, вчинене, наприклад, твариною, неосудною особою, а також особою, яка на момент його вчинення не досягла встановленого ст. 22 КК віку.

Суспільна небезпечність як матеріальна ознака злочину полягає в тому, що діяння або заподіює шкоду відносинам, які охороняються кримінальним законом, або містить у собі реальну можливість заподіяння такої шкоди. Це - об'єктивна властивість злочину, реальне порушення відносин, що склалися в суспільстві. Виникнення, зміна, втрата суспільної небезпечності діяння обумовлені об'єктивними закономірностями суспільного розвитку, нерозривним зв'язком з тими соціально-економічними процесами, що відбуваються в суспільстві. У частині 1 ст. 11 КК суспільна небезпечність як обов'язкова ознака злочину тільки називається, її зміст закон не розкриває. Між тим порівняльний аналіз різних видів правопорушень (адміністративних, дисциплінарних тощо) свідчить, що їх суспільна небезпечність не рівнозначна суспільній небезпечності злочину: суспільна небезпечність злочину як виду правопорушення є значно більшою. Не тотожні за своєю небезпечністю і різні злочини. Досить порівняти вбивство і крадіжку.

Оцінка суспільної небезпечності діяння як ознаки злочину відбувається на двох рівнях: по-перше, на законодавчому, коли законодавець криміналізує суспільне небезпечне діяння; по-друге, на правозастосовному, коли орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя оцінюють суспільну небезпечність вчиненого злочину. Тому суспільна небезпечність і належить до оціночних понять. Критерієм оцінки суспільної небезпечності, її ступеня виступають об'єктивні і суб'єктивні ознаки злочину: об'єкт, на який посягає злочин, наслідки, спосіб вчинення злочину, форма вини, мотив і мета тощо. Тільки оцінка всієї їх сукупності може розкрити об'єктивну, реальну небезпечність злочину - його тяжкість. Значення суспільної небезпечності як матеріальної ознаки злочину полягає в тому, що вона, по-перше, є основним об'єктивним критерієм визнання діяння злочином, його криміналізації; по-друге, дозволяє дати класифікацію злочинів за ступенем тяжкості; по-третє, визначає межу між злочином та іншими правопорушеннями; по-четверте, є однією з загальних засад індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання (п. 3 ч. 1 ст. 65 КК).

Суспільна небезпечність як ознака злочину означає об'єктивну його особливу шкідливість, яка розкривається через:

1) узагальнене формулювання об'єктів кримінально-правової охорони, якими визнаються: а) особа (фізична чи юридична); б) суспільство; в) держава, а з урахуванням змісту ст. 1 КК - також і г) людство;

2) два різновиди наслідків посягання: а) реальне заподіяння істотної шкоди; б) створення реальної загрози заподіяння істотної шкоди.

Не є злочином діяння, яке: а) посягає на об'єкти, що не охороняються КК (особисті відносини між подружжям, благочинність тощо); б) із необхідністю не заподіює істотної шкоди об'єктам кримінально-правової охорони або принаймні не створює реальної загрози її заподіяння; в) заподіює шкоду об'єктам кримінально-правової охорони або створює реальну загрозу заподіяння їм шкоди, але ця шкода не є істотною.

Вимога ст. 11 КК про те, що відповідне діяння повинно бути передбачене (тобто його вчинення заборонене) чинним КК, відображає кримінальну протиправність злочину. Ця вимога ґрунтується на відомому правовому принципі Nullum crimen, nulla poena sine lege (Немає злочину, немає покарання, якщо немає відповідного закону), безпосередньо випливає з положення п. 22 ст. 92 Конституції України, відповідно до якого діяння, які є злочинами, та відповідальність за них визначаються виключно законами України, і уточнює вказане положення.

Відтак, не є злочином вчинене суб'єктом злочину винне діяння, для якого характерна фактична суспільна небезпека, на що навіть може існувати пряма вказівка в іншому законі України, але яке не передбачене чинним КК. Наприклад, за КК (див. ст. 440) не є злочином виробництво зброї масового знищення, щодо виробництва якої ще не міститься заборон у міжнародних договорах, або, якщо такі заборони і містяться, але ці міжнародні договори не ратифіковані Верховною Радою України.

КК встановлює вичерпний перелік злочинів. Тому ознака кримінальної протиправності заперечує можливість застосування норм КК за аналогією. Наприклад, особа не може нести відповідальність за шпигунство на шкоду інтересам іншої держави, крім України, за ухилення від сплати аліментів на утримання інших осіб, крім власних дітей і батьків, за інші діяння, які прямо не передбачені КК як злочини.

Винність діяння означає, що воно вчинене умисно або з необережності. Застосування ознаки «винність» у законодавчому визначенні поняття злочину має за мету підкреслити той факт, що у КК діє принцип суб'єктивного ставлення у вину, і що діяння, вчинене за відсутністю вини, тобто за відсутністю психічного ставлення особи до дії чи бездіяльності, не може визнаватися злочином. Так, не є злочином: а) рефлекторні, імпульсні, інстинктивні або інші рухи тіла, які не є результатом вольової поведінки особи; б) рухи тіла або відсутність таких рухів, що є результатом тільки чужої волі чи впливу непереборної сили; в) діяння, можливість настання суспільно небезпечних наслідків якого особа не передбачала і не могла передбачати (казус).

Види злочинів

Класифікація злочинів – це розподіл передбачених особливою частиною Кримінального кодексу норм на окремі групи за певними критеріями.

Критерії для здійснення класифікації обирають різноманітні. Найбільш поширені такі

 за ступенем суспільної небезпечності (ступенем тяжкості);

 за об’єктом злочинного посягання;

 за формою вини;

 за мотивом вчинення злочину;

 за моментом закінчення злочину.

При створенні КК 2001 р. для нормативної класифікації злочинів було обрано критерій суспільної небезпечності як найважливіший для практики застосування закону про кримінальну відповідальність.

За ступенем тяжкості (суспільної небезпечності) злочини поділяють на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі (ст. 12 КК).

Склад злочину

Визнання того або іншого діяння злочином відноситься до компетенції законодавця (Верховної Ради України), який в кримінальному законі передбачив вичерпний перелік діянь, визнаних в даний момент злочинами. Тому особа може притягатися до кримінальної відповідальності тільки у разі здійснення діяння, що містить ознаки конкретного складу злочину, передбаченого КК.

Склад злочину є сукупністю об’єктивних та суб’єктивних ознак, об’єднаних у чотири групи, кожна з яких має свій юридичний зміст. Ці групи називаються елементами складу злочину:

 об’єкт злочину;

 об’єктивна сторона злочину;

 суб’єкт злочину;

 суб’єктивна сторона злочину.

Об’єкт злочину – те, на що посягає злочин. Об’єкт злочину визначає суспільну небезпечність злочину, адже саме йому в процесі вчинення злочину завдається шкода, або він ставиться під загрозу заподіяння такої шкоди.

Об’єктом злочину визнаються суспільні відносини, блага та інтереси. Це може бути національна безпека, життя, здоров’я, воля та гідність людини, власність, довкілля, громадська безпека та ін. Предмет злочину – явища матеріального світу, через які (шляхом впливу на які) вчиняється посягання на об’єкт злочину. Ними можуть виступати тілесна сутність людини, матеріальні цінності (майно, гроші) та ін.

Об’єктивна сторона злочину – форма поведінки особи за допомогою якої здійснюється посягання на об’єкт злочину. Згідно з описанням цієї поведінки кримінальним законом вона може бути дією або бездіяльністю. До обов’язкових ознак об’єктивної сторони злочину належить діяння (дія або бездіяльність). Факультативними ознаками об’єктивної сторони складу злочину є шкідливий наслідок, викликаний вчиненим діянням, причинний зв’язок між діянням та наслідком, час, місце, спосіб, обстановка вчинення злочину.

Суб’єкт злочину – фізична, осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого згідно із КК України, настає кримінальна відповідальність. Загальний вік кримінальної відповідальності, визначений КК України – 16 років. За деякі, особливо небезпечні злочини передбачена кримінальна відповідальність після досягнення 14-річного віку. За деякі злочини кримінальна відповідальність настає після досягнення більшого віку. Злочин може бути вчинений тільки фізичною особою – людиною. Не можуть виступати як суб’єкт злочину тварини та юридичні особи. Однак і не кожна людина може бути суб’єктом, а лише осудна – тобто така, яка усвідомлює характер власної поведінки та здатна керувати нею.

Таким чином, ознаками суб’єкта злочину є фізична особа, вік кримінальної відповідальності та осудність.

Суб’єктивна сторона складу злочину – це характеристика внутрішньої сторони злочину, ставлення особи до діяння (дії або бездіяльності), яку вона вчинила, та шкідливих наслідків своєї поведінки. Обов’язковою ознакою цього елементу складу злочину є вина, яка може виступати у формі умислу або необережності. Факультативними ознаками суб’єктивної сторони складу злочину виступають мотив, мета та емоційний стан винного.

Значення складу злочину полягає, перш за все, в тому, він є підставою кримінальної відповідальності. Це означає, що особа, що вчинила суспільно небезпечне діяння, підлягає кримінальній відповідальності тільки за наявності в скоєному діянні ознак складу злочину, передбаченого кримінальним законом. Ознаки складу злочину, описаного в кримінальному законі, є також і умовами кримінальної відповідальності, оскільки саме ця сукупність ознак в конкретному діянні необхідна для її обґрунтовування у відповідних випадках. Інша функція складу полягає в тому, що ознаки складу, передбачені в конкретній диспозиції норми Особливої частини КК враховуються при кваліфікації. Слід зазначити, що склад злочину, що описаний в диспозиції кримінального закону, містить типову характеристику даного виду злочину, наприклад, крадіжки, розбою і т.п. Така характеристика має велике значення для розмежування різних видів злочинів і відмежування їх від інших правопорушень.

Матеріал для поглибленого вивчення

Наслідки злочину

Наслідком (злочинним результатом) діяння вважають передбачену кримінально-правовою нормою матеріальну або іншу шкоду, заподіяну злочинним діянням суб‘єкта посягання. Велике значення ця ознака має у матеріальних складах злочинів, до яких належать склади злочинів, об‘єктивна сторона яких включає наслідки як обов‘язкову ознаку. Такі злочини вважаються закінченими з моменту настання наслідку (вбивство, розкрадання майна). Формальний склад злочину не передбачає наслідків, як обов‘язкову ознаку, злочин вважається закінченим з моменту вчинення діяння, а наслідок на кваліфікацію не впливає (образа, одержання хабара). В деяких складах наслідок є альтернативною ознакою (посягання на життя судді тощо може буди у формі замаху на вбивство або у формі умисного вбивства).

Формою зазначення у статтях КК наслідків як обов‘язкової ознаки складу злочину різноманітна. У ряді випадків вони безпосередньо вказані в законі, а іноді випливають зі змісту закону. В останньому випадку висновок про обов‘язковість насідків для того чи іншого складу злочину робиться в результаті тлумачення закону. Напр., обов‘язковість майнової шкоди при розкраданні майна в будь-якій формі за винятком розбою. Зустрічаються диспозиції статей, які описують і діяння, і наслідок одним терміном (напр.: знищення або пошкодження майна, тобто приведення майна у непридатність - діяння, факт знищення або пошкодження – наслідок).

За змістом наслідки злочинних діянь бувають:

1) наслідки у вигляді фізичної шкоди (смерть, ушкодження здоров‘я);

2) у вигляді майнової шкоди;

3) порушення нормальної роботи транспорту або зв‘язку;

4) у вигляді іншої шкоди – накриклад, дезорганізації нормальної діяльності установ.

Наслідки, як ознака об‘єктивної сторони складу злочину, можуть бути або арифметично вираховані, або певним чином визначені. Напр., майнова шкода визначається вартісними критеріями, шкода здоров‘ю може встановлюватись за допомогою судово-медичних критеріїв визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, порушення нормальної роботи транспорту – у зриві графіку руху поїздів тощо.

Суспільна небезпека наслідків злочину оцінюється ще й через суворість виду та розміру покарання, установлюваного в санкції норми. Чим важчі наслідки, тим за інших рівних умов суворіше відповідальність, передбачена в санкції, і навпаки. Вірна оцінка тяжкості наслідків при конструюванні санкції норми - необхідна передумова справедливості покарання, призначуваного скоєння конкретних злочинів.

Як не стати жертвою злочину?

Однією з найбільш серйозних небезпек, що постійно підстерігає дітей і підлітків, особливо в міських умовах, може стати зустріч із небезпечними незнайомцями - людьми схильними до злочинних дій, психічно неврівноваженими, а також тими, хто перебуває в наркотичному чи алкогольному сп’янінні. Серед них можуть бути ґвалтівники, грабіжники, хулігани, убивці, маніяки та ін. Для того, щоб уникнути такої небажаної зустрічі, а якщо вона все ж таки відбулася, то зберегти своє життя й здоров'я необхідно знати й завжди дотримуватися простих й у той же час досить ефективних правил поведінки:

• Пам'ятайте, що небажана зустріч із небезпечним незнайомцем найбільш ймовірна влітку, в період з 21.00 до 1.00, узимку з 19.00 до 24.00. Місцем цієї зустрічі може бути пустельна вулиця, парк або сквер, запущений двір, гаражі, лісопосадки, привокзальні райони, під’їзд житлового будинку, ліфт тощо.

• Не вступайте у розмови з незнайомими людьми на вулиці, в міському транспорті, інших місцях, а у випадку коли поблизу немає інших людей не відповідати навіть на запитання незнайомців і при цьому не боятися виказати погане виховання.

• Якщо незнайомці проявляють наполегливість в установлюванні контакту з вами необхідно терміново тікати від них. А якщо вони вас переслідують, необхідно голосно кричати й звати на допомогу.

• У випадку застосування незнайомцем фізичної сили, активно пручайтеся й голосно кричіть, “Рятуйте!”

• Не приймайте подарунків й особливо любих видів частувань від незнайомців: цукерок та інших кондитерських виробів, жувальних гумок, соків та інших солодких напоїв, у яких можуть знаходитися отрута та психотропні речовини.

• Ніколи не заходьте одні у під’їзди будинків, ліфти й інші замкнуті приміщення разом з незнайомими людьми.

• Не піднімайтеся наодинці темними сходами, і ні в якому разі не заходьте в чужі квартири. У разі нападу кличте на допомогу. Кричить голосно “Пожежа”, тому що на цей заклик мешканці будинків більш активно реагують, і активно захищайтеся! Для цього застосовуйте всі види опору: свої зуби, нігті, шпильки, гребінці та інші предмети що є під рукою.

• Не сідайте в машину, якщо в ній перебувають незнайомі люди.

• Ніколи поодинці, без друзів або батьків, не надавайте допомогу незнайомим людям у перенесенні речей, особливо до них додому або до їхньої машини.

• У ситуації, коли фізично сильніші за вас незнайомі люди вимагають у вас гроші або речі - віддайте їм те, що вони хочуть, при цьому постарайтеся їх запам'ятати й відразу ж повідомите про те, що трапилося міліцію, за телефоном 02 або безпосередньо першому співробітникові міліції, якого ви зустрінете.

• Пам’ятайте, що головне в подібній ситуації - зберегти своє життя й здоров'я.

• Перш ніж прийняти від друзів або знайомих запрошення відсвяткувати день народження або інші свята обов'язково поцікавтеся хто ще запрошений, де точно буде відбуватися святкування й обов'язково про це повідомте своїм батькам.

• Ніколи не приймайте пропозиції від незнайомих людей сходити в кіно, кафе, бар або покататися на машині.

• Не приймайте від незнайомих людей пропозицій знятися в рекламному ролику, надати допомогу в устрої на роботу або навчання. Про всі подібні пропозиції обов'язково розповідайте своїм батькам.

• Не розповідайте незнайомим людям де живете, хто ваші батьки, як ваше прізвище.

• Про всі дивні зустрічі, подарунки і пропозиції незнайомих людей обов'язково й негайно повідомляйте своїм батькам або вчителям.

• Пам’ятайте, що говорити ласкаві слова, обіймати, цілувати, дарувати подарунки й пригощати насолодами можуть тільки дуже близькі люди.

• Ніколи не залишайте, йдучи з дому, відчинені вікна та кватирки.

• Не тримайте ключі від квартири разом із документами, не прикріплюйте до них брелоки з вашим ім’ям та адресою.

• Не відчиняйте двері незнайомцям.

• Не розголошуйте інформацію про себе, родичів, сусідів.

• Не ходіть із малознайомими людьми в парки, сквери, до них додому.

• Не дозволяйте незнайомцям залишати у вас вдома речі, пакунки – це можуть бути крадені речі або знаряддя здійснення злочину.

• Якщо у вас зникли ключі – повідомте про це батьків.

• Якщо, входячи до квартири, бачите щось підозріле ( шум, зламані двері) – краще не входити і нічого не торкатися, а подзвонити в міліцію.

• Якщо ви пізно повертаєтесь додому, попросіть знайомих провести вас. Намагайтесь іти освітленими вулицями, зніміть прикраси та цінні речі.

• Не сідайте в незнайому машину.

• Не вживайте алкоголь, наркотики – це призводить до вчинення злочину.

• Будьте уважними, якщо вас просять потримати якісь речі у руках (це можуть бути наркотики – факт наявності у вас наркотику розцінюється законом, як його зберігання).

• Завжди зберігайте спокій, не підтримуйте сварки в транспорті, громадських місцях.

Нормативний матеріал

Стаття 9 КпАП.

Поняття адміністративного правопорушення

Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Стаття 11 КК України

Поняття злочину

Злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.

Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

Завдання для порівняння:

Проаналізуйте статтю 9 КпАП. Порівняйте визначення поняття злочину та адміністративного проавопорушення

Матеріал для поглибленого вивчення

Визнання матеріальної (майнової чи фізичної) шкоди істотною, яка заподіяна чи могла бути заподіяна тим чи іншим діянням, часто здійснюється в законі на підставі заздалегідь визначених критеріїв (кількість неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тяжкість тілесних ушкоджень тощо), а нематеріальної (політичної, організаційної, моральної тощо) - як правило, у межах судової дискреції без урахування вказаних критеріїв.

Створення реальної загрози заподіяння істотної шкоди у випадках, коли мова йде про матеріальну шкоду, визначається за тими самими критеріями, за якими визначається сама фактично заподіяна матеріальна шкода. Що ж стосується створення реальної загрози заподіяння нематеріальної шкоди, то у багатьох випадках така загроза сама по собі є істотною шкодою.

З огляду на те, що наявність істотної шкоди є обов'язковою властивістю будь-якого злочину, застосування в окремих нормах Особливої частини КК таких формулювань, як, наприклад: «якщо це спричинило істотну шкоду здоров'ю потерпілого» (ч. 1 ст. 137), «якщо це заподіяло істотну шкоду» (ч. 1 ст. 244, ст. 246, ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 423 та ін.), у т. ч. для характеристики кваліфікуючих ознак (наприклад, ч. 2 ст. 361, ч. 2 ст. 410), слід розглядати скоріше за все як уточнюючі характеристики певних суспільно небезпечних наслідків, а також спосіб акцентування того факту, що суспільно небезпечним наслідком відповідних діянь є реальне заподіяння істотної шкоди, а не створення загрози її заподіяння.

Практичне завдання

1. У багатьох підручниках з правознавства вказується, що обов'язковою ознакою злочину є його караність. Під караністю розуміють загрозу застосування покарання за злочин, що міститься в кримінально-правових санкціях. Караність за своєю сутністю випливає із суспільної небезпечності і протиправності діяння. Діяння тому і є кримінальне караним, що воно суспільне небезпечне і передбачене кримінальним законом як злочин.

У той же час діяння, за яке в законі передбачене кримінальне покарання, не втрачає властивостей злочину, якщо в конкретному випадку його вчинення за нього не буде призначене покарання (наприклад, після закінчення строків давності, за амністією й ін.). Ще в 1961 р. В. В. Сташис справедливо писав, що "зовсім неправильно ототожнювати караність як ознаку злочину із застосуванням покарання в будь-якому випадку його вчинення. Караність слід розуміти як встановлення в законі за вчинення певного діяння кримінально-правової санкції, яка дає можливість застосування в належних випадках (а не завжди) покарання".

Висловте власну позицію стосовно караності. Якщо ж під ознакою караності розуміти саме застосування покарання, то чи за кожен злочин воно наступає? І чи можемо ми в такому випадку вважати карність ознакою злочину?

2. На основі матеріалу «Як не стати жертвою злочину» змоделюйте варіанти власної поведінки в різноманітних ситуаціях, що реально можуть призвести до злочину.

До змісту

На головну