Що таке кримінальна відповідальність і кримінальне покарання. Які покарання передбачені Кримінальним кодексом України. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх

Юридична відповідальність розглядається в двох аспектах: в позитивному і негативному. Позитивна юридична відповідальність виникає з юридичного обов'язку здійснювати позитивні, корисні для суспільства функції і соціальні ролі і реалізується в регулятивних правовідносинах, в яких зобов'язана сторона знаходиться в стані підконтрольності і підзвітності. Негативна (ретроспективна) юридична відповідальність виникає у зв'язку із вчиненням правопорушення.

Таким чином, юридична відповідальність виникає у зв'язку із вчиненням правопорушення і характеризується виникненням правовідносин між державою (в особі її спеціальних органів) і правопорушником, на якого покладається обов'язок понести несприятливі наслідки у вигляді позбавлень або обмежень, встановлених в законі.

Поняття «кримінальна відповідальність» в кримінальному кодексі України не дано, хоча цей термін часто використовується в КК, наприклад, в розділах II, IX і ін.

Кримінальна відповідальність наступає в результаті вчинення злочину і тому представляє собою найбільш суворий вид юридичної відповідальності. Наявність в діях особи складу злочину є, відповідно до ч. 1 ст. 2 КК, підставою виникнення кримінальної відповідальності.

Кримінальна відповідальність є обов'язком особи, що вчинила злочин, зазнати передбачених в КК України обмежень прав і свобод за скоєний злочин.

Соціальна і юридична суть кримінальної відповідальності полягає в тому, що вона:

— є реакцією держави на скоєний особою злочин;

— є офіційною державною оцінкою в обвинувальному вироку суду діяння як злочину, а особи, яка його вчинила, як злочинця;

— обумовлює настання певних несприятливих наслідків для особи, що скоїла злочин, у вигляді передбачених чинним кримінальним законом санкцій.

Кримінальна відповідальність індивідуалізується судом і полягає в засудженні винної особи від імені держави і, як правило, у встановленні для нього певних негативних наслідків у вигляді позбавлення або обмеження прав і свобод цієї особи.

Покарання. Ще стародавні індуси в IV – III тисячолітті до н.е. у вигляді Законів Ману вклали ідею невідворотності покарання не тільки на цьому світі, але і на загробному світі, оскільки Господь знає не тільки про вчинки людей, але і про їх думки: «Щоб допомагати верховному правителеві в його функціях, Господь із самого початку провів генія покарання, захисника всіх істот, виконавця справедливості, власного свого сина, природа якого цілком божественна. Боязнь покарання саме дозволяє всім рухомим і нерухомим створенням насолоджуватися тим, що їм належить, і вона ж заважає їм віддалитися від своїх обов’язків. Покарання управляє людським родом, покарання його охороняє, покарання не спить, коли все спить; покарання – це справедливість, говорять мудреці. Всі класи розбестилися б, всі межі були б знищені, мир представляв би хаос, якби покарання не виконувало свого обов’язку».

Ось таке розуміння покарання, своєрідний панегірик покаранню, можна зустріти в стародавніх релігійних джерелах, оскільки Закони Ману – це одночасно і релігійне, і світське джерело, обов’язкове до виконання і для громадян, і для віруючих.

Покарання є міра примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною в вчиненні злочину, і що полягає в передбачених законом позбавленні або обмеженні певних прав і свобод засудженого.

У ч. 1 ст. 50 КК України передбачено: покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Система покарань встановлена у чинному законодавстві в ст. 51 КК, яка визначає: «До осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі види покарань:

1) штраф;

2) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;

3) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;

4) громадські роботи;

5) виправні роботи;

6) службові обмеження для військовослужбовців;

7) конфіскація майна;

8) арешт;

9) обмеження волі;

10) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;

11) позбавлення волі на певний строк;

12) довічне позбавлення волі».

Матеріал для поглибленого вивчення

За порядком призначення покарання всі визначені ст. 51 КК види покарання поділяються на три групи:

¨ основні покарання;

¨ додаткові покарання;

¨ покарання, що можуть застосовуватися і як основні, і як додаткові.

Основними визнаються ті покарання, які застосовуються самостійно. До цієї групи належать (ст. 52 ч. 1) громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі. До осіб, які визнані винними, може бути застосований лише один з основних видів покарання, передбачених санкцією відповідної норми Особливої частини КК. Застосування двох і більше видів основних покарань за один злочин є недопустимим (с. 52 ч. 4 КК).

Додатковими визнаються покарання, які не можуть застосовуватись самостійно, а застосовуються виключно в сукупності з одним із основних покарань. До цієї групи покарань належать (ст. 52 ч. 2 КК): позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна. Кримінальний закон передбачає можливість приєднання до основного покарання двох і більше додаткових покарань, звичайно за умови, що всі вони передбачені санкцією відповідної норми Особливої частини КК (ст. 52 ч. 2 КК).

До третьої групи покарань, які можуть застосовуватись і як основні, і як додаткові, належать (ст. 52 ч. 3 КК) штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Кримінальна відповідальність неповнолітніх. Законодавець передбачив у Кримінальному кодексі спеціальний розділ ХV, який визначає особливості кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх.

Слід одразу зауважити, що ці особливості в жодному випадку не стосуються фундаментальних засад кримінального права, а є, так би мовити, окремим випадком, який стосується обмеженого кола проблем та обмеженого контингенту злочинців – осіб віком від 14 до 18 років.

Коло цих особливостей пов’язане із питаннями:

 звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності;

 види покарань, які призначаються неповнолітнім;

 призначення покарання неповнолітнім;

 звільнення від покарання та його відбування;

 погашення і зняття судимості.

Звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності здійснюється згідно зі статтями 97 та 106 ч. 2 КК.

Стаття 97 КК визначає умови звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх із застосуванням примусових заходів виховного характеру. Можливість застосування замість покарання виховних заходів – це спроба корекції особи неповнолітнього злочинця без застосування заходів покарання, які, в більшості випадків, не тільки не спроможні перевиховати підлітка-злочинця, а навпаки, враховуючи психологічні вікові особливості, здатні стати для нього злочинним «університетом».

Умови застосування примусових заходів виховного характеру є (ст. 97 ч. 1 КК):

 вчинення злочину неповнолітнім вперше;

 вчинення злочину, який належить до категорії злочинів невеликої тяжкості або необережного злочину середньої тяжкості;

 наявність у суду переконання про можливість виправлення без застосування покарання.

Примусові заходи виховного характеру:

1) застереження;

2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;

3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;

4) покладення на неповнолітнього, який досяг п’ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків;

5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються законом.

Застереження – це офіційний осуд поведінки неповнолітнього, який здійснюється судом та одночасно є застереженням у можливості застосування більш суворих заходів впливу.

Обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього – це заборона знаходження в місцях дозвілля (кафе, дискотеки тощо) в цілому або у визначених місцях дозвілля, заборону перебувати у цих місцях пізніше визначеного судом часу; вимогу відвідування навчальних закладів, роботи тощо.

Передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання. Цей вид примусового виховного заходу передбачає встановлення за підлітком жорсткого контролю та посиленням можливостей здійснення виховного впливу, насамперед, з боку формального колективу. Цей виховний захід наближений до відомого виду звільнення від кримінальної відповідальності відносно дорослих, яким є звільнення з передачею на поруки.

Водночас, вирішуючи питання про застосування цього примусового виховного заходу, слід бути достатньо обережним і враховувати можливості проведення виховної роботи як у колективі, так і з боку батьків (опікунів).

Терміни дії вказаних примусових виховних заходів визначаються судом.

Покладення на неповнолітнього, який досяг п’ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків. Застосування цього виховного заходу обмежується законом: по-перше, – віком, по-друге, – наявністю самостійного заробітку або власного майна, або власних коштів.

Направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Цей примусовий виховний захід є найсуворішим з усіх передбачених кримінальним законом, оскільки пов’язаний із суттєвими обмеженнями конституційних прав особи.

До неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі основні види покарань:

1) штраф;

2) громадські роботи;

3) виправні роботи;

4) арешт;

5) позбавлення волі на певний строк.

Як бачимо, система покарань суттєво зменшена по відношенню до покарань, що застосовуються до повнолітніх злочинців.

Матеріал для поглибленого вивчення

Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру – один з двох передбачених законом випадків звільнення неповнолітнього, який вчинив злочин, від покарання (ст. 103 КК).

Умови застосування цього виду звільнення є:

 вчинення неповнолітнім злочину, який належить до категорії нетяжких або середньої тяжкості;

 щире розкаяння неповнолітнього у вчиненому злочині та його бездоганна поведінка після вчинення злочину;

 наявність висновку суду, що виправлення та перевиховання неповнолітнього може бути досягнуто без застосування покарання.

За наявності цих умов суд, постановляючи обвинувальний вирок, звільняє неповнолітнього підсудного від покарання і застосовує примусові заходи виховного характеру.

Види цих заходів виховного характеру та їх зміст розглянуті при висвітленні питання про звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру.

Неповнолітньому в цьому випадку за рішенням суду в порядку, передбаченому законом, може бути призначений вихователь.

Особа, до якої застосовані вказані заходи, вважається такою, що не має судимості.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 104 КК) застосовується до неповнолітніх відповідно до положень статей 75–78 КК.

Разом з цим підлягають врахуванню особливості застосування цього виду звільнення до неповнолітніх, які передбачені ст. 104 частинами 2, 3 та 4 КК.

Цей вид звільнення може бути застосований виключно при засудженні підлітка до арешту або позбавлення волі на певний строк (коло видів покарання, які допускають застосування цього виду звільнення відносно повнолітніх, набагато ширше, навіть враховуючи обмеженість видів покарання, що застосовуються до неповнолітніх).

Меншим є й іспитовий строк, який встановлюється при застосуванні звільнення від відбування покарання з випробуванням – від одного до двох років (для повнолітніх – до трьох років).

Регламентуючи питання застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням, Кримінальний кодекс спеціально не визначає можливості покладення на неповнолітнього відповідних обов’язків, як це передбачено для повнолітніх. Водночас, враховуючи, що норми статей 75–78 КК є загальними щодо норм ст. 105 КК, яка є спеціальною, можна дійти висновку, що суд має право накласти на неповнолітнього при застосуванні звільнення від відбування покарання з випробуванням виконання відповідних обов’язків, передбачених ст. 76 КК.

При застосуванні цього виду звільнення суд може покласти на окрему особу (яка обирається за рішенням суду або на підставі власного волевиявлення) обов’язок щодо нагляду за неповнолітнім та проведення з ним виховної роботи.

Звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності. Це питання врегульовано нормами ст. 106 КК. Питання застосування давності обумовлюються загальними правилами, визначеними кримінальним законом для цих інститутів і закріплених у нормах статей 49 та 80 КК, які є загальними щодо норм ст. 106 КК. У зв’язку з цим застосування спеціальних норм повинно здійснюватись відповідно до загальних норм з урахуванням особливостей, визначених спеціальними нормами (ст. 106 ч. 1 КК).

Матеріал для поглибленого вивчення

Головними причинами, що спонукають підлітків до вчинення злочинів, є:

загострення кризи в суспільстві, різкій спад виробництва, збільшення кількості безробітних та падіння матеріального добробуту населення. Найбільш уразливими у цьому є багатодітні сім'ї;

збільшення кількості платних дошкільних, середніх та вищих навчальних закладів, що для більшості населення є недоступними;

низький рівень правового виховання неповнолітніх у навчальних закладах, немає внутрішкільного обліку дітей, які не відвідують навчання, схильні до жебракування, вживають алкогольні напої та наркотики;

незайнятість підлітків у вільний час, не створено за місцем проживання достатньої кількості безкоштовних клубів, спортивних секцій та інших гуртків;

на державному рівні лишається нерозв'язане питання щодо працевлаштування випускників професійно-технічних училищ та шкіл.

Контрольні питання

1. Що таке кримінальна відповідальність?

2. Що таке покарання?

3. Які ви знаєте види покарань?

4. Які ви знаєте примусові заходи виховного характеру?

Практичне завдання

1. Ознайомтесь зі статтями 51 та 98 Кримінального кодексу України. Які покарання не можуть застосовуватись до неповнолітніх?

2. Висловте власну позицію щодо причин скоєння злочинів неповнолітніми.

3. Згідно офіційної статистики, частка злочинів, вчинених неповнолітніми у групі (разом з іншими співучасниками, як повнолітніми, так і неповнолітніми), в декілька разів переважає кількість злочинів, вчинених неповнолітніми одноособово. Як Ви вважаєте, чому це так?

До змісту

На головну