Культурно-національна ідентичність літературнохудожніх текстів: теоретико-методологічна стратегія перекладацтва Володимира Державина

Abstract

У статті досліджено теоретико-методологічну стратегію та концепцію перекладацтва Володимира Державина –вченого-літературознавця з української діаспори. На обширному матеріалі його теоретико-й історико-літературних праць, численних літературно-критичних рецензій та відгуків поставлено завдання проаналізувати їх крізь транслятологічну методу автора, виявивши її характерні риси, специфічні принципи та погляди дослідника на національно-культурне та інонаціональне буття художнього твору, його ідентичність.Дослідницька методика. Для дослідження поставленої мети і завдань використаний порівняльно-історичний, філологічний та генетичний методи. Це дало змогу проаналізувати специфіку поглядів Володимира Державина на перекладну літературу, а також систематизувати їх у відповідну теоретико-методологічну стратегію перекладацтва, що була науково продуктивною не тільки в його творчості, а й у вітчизняному літературознавстві першої половини ХХ століття.Результати.У статті виявлено як домінуючий у перекладознавстві Володимира Державина принцип стилізації літературно-художніх текстів, що ґрунтується здебільшого на мовознавчих засадах поділу мови: комунікативній, пізнавальній та художній. Доведено, що в своїй концепції транслятології вчений дотримувався трипланового трактування слова: слово-повідомлення, слово-термін і слово-художня одиниця. Останнє, на переконання літературознавця, в силу своєї функціональності несе естетичне забарвлення всього мовного тексту і значною мірою відбиває культурно-національну ідентичність художнього твору.Наукова новизна. Здійснено огляд і систематизацію теоретико-методологічної стратегії перекладознавства Володимира Державина, що й досі залишається мало вивченим у сучасній українській транслятологічній науці. Стаття спрямована на те, щоб виявити особливості поглядів ученого на перекладацтво як невід’ємну складову розвитку загальноукраїнського/материкового та діаспорного/літературно-художнього процесу першої половини ХХ століття. Врешті, дослідження розкриває ще одну грань літературознавчої діяльності теоретика та історика літератури (національної і зарубіжної) з української еміграції.Практичне значення. Стаття може бути використана для подальшого вивчення проблем сучасного вітчизняного перекладацтва, а також творчості Володимира Державина. Наукові результати дослідження можуть лягти в основу написання дипломних, магістерських і дисертаційних проектів з перекладознавства, а також монографій чи нарисів про вченого з української діаспори або розвиток перекладацької науки в Україні.