Побачити Париж...

Abstract

У статті проаналізовано художні тексти сучасної української літератури, присвячені французькій столиці. Для дослідження обрано малу прозу, зокрема твори Т. Зарівної, Л. Таран, Л. Ворониної, Є. Кононенко, Т. Доценко, О. Ящук-Коде. З’ясовано, що Париж у творах цих письменниць представлений як Париж-мрія, Париж-очікування, Париж-несподіванка, Париж-драма. Часто Париж постає нереалізованою мрією, ідеальним містом для людини радянської, є символом свободи, а не лише мистецтва чи кохання. Для декого з головних персонажок Париж є спогадом про інше минуле, яке було в їхніх предків, для декого - ідея фікс. Париж для авторок оповідань – це не лише архітектура, а й люди. Так, у творах виведено такі модуси людського тіла у паризькому просторі: своє тіло (парижани), проміжне тіло (фланер), чуже тіло (туристи). В аналізованих текстах найчастіше присутній фланер, який намагається віднайти своє місто Париж. Рідше – парижани, що сприймаються як інші, ще рідше – туристи, адже головні героїні не полюють за селфі біля найпопулярніших туристичних місць.