Антична парадигма техніки

Abstract

Мета дослідження – з’ясувати специфіку античної парадигми техніки. Завдання: визначити античні сві- тоглядні універсалії, що детермінували античну картину світу; розкрити зміст античного поняття «техне». Методологія дослідження. Для виконання поставлених завдань застосовано парадигмальний підхід стосов- но історичних трансформацій техніки, а також здійснено історичну реконструкцію та експлікацію продуку- вання та розвитку техніки в Античності. Використання функціонального підходу дозволило розкрити тіс- ний, нерозривний зв’язок між конституюванням і функціонуванням античної техніки та античними світо- глядними універсаліями. Наукова новизна. Елементами наукової новизни є, по-перше, парадигмальний підхід до історичних трансформацій техніки, по-друге, дослідження техніки в рамках світоглядної картини світу, що зумовлена пануванням античних світоглядних універсалій, наповнених новим змістом, відмінним від архаїчної парадигми техніки та парадигм техніки Стародавнього Сходу. Висновок. Доведено, що істо- ричні трансформації техніки зумовлені перш за все кардинальними змінами світоглядних універсалій, які у свою чергу призводять до нової картини світу і нового змісту та місця техніки в ній. Обґрунтовано, що роз- витку техніки та включенню її у світоглядну картину світу сприяли такі чинники: по-перше, антична карти- на світу вже не є суто міфологічною, в неї вплітаються натурфілософські ідеї про світобудову; основу світо- гляду античності становить космоцентризм з ознаками логоцентризму; по-друге, вміння мислити за допомо- гою понять, утворювати їх, що дозволило виокремлювати раціональні міркування з практичного повсякден- ного досвіду і стало великим завоюванням античної філософії, першою спробою наукового осмислення сві- ту, передумовою та основою науки як такої; по-третє, суто механічні, технічні моделі світу, які започаткува- ли давньогрецькі філософи, поклали початок переходу до наукового раціонального пояснення природи, на відміну від попереднього - ірраціонально-містичного; по-четверте, незважаючи на те, що людина античності ще була залежною від природи, від космічної необхідності, вона вже була достатньо автономною від тради- ційних взірців життєдіяльності та поведінки при реалізації свого життєвого шляху; по-п’яте, принцип твор- чого становлення, продукування нового, який був притаманний макрокосму, природі, поширився і на його мікрокосм – людину.