Особливості функціонування кличного відмінка в проповідях Григорія Хомишина

Abstract

У статті досліджено вживання вокатива в проповідях єпископа Української греко-католицької церкви Григорія Хомишина, зібраних у богословській праці «Парафіяльна місія» (1934). Спостережено часте використання кличного відмінка як в оригінальному мовленні проповідника, так і в цитатах та алюзіях, що зумовлено комунікативною метою. Проповіді є особливою формою спілкування та мають внутрішню діалогічність, яка виявляється на рівні вживання вокатива в актах колективної комунікації, гіперкомунікації та автокомунікації. Установлено лексико-граматичну різноманітність кличного відмінка та послідовне вживання оригінальних флексій, відмінних від закінчень номінатива. Ужиті вокативні форми загалом, за окремими винятками, відповідають сучасним мовним нормам. Виявлено лексико-семантичні особливості вокативів, зокрема їхню велику різноманітність (що не завжди спостерігається в сучасних проповідях) і залежність від типу комунікації. Засвідчено діалектні, архаїчні й демінутивні форми кличного відмінка, якими проповідник прагне наблизитися до мирян, вплинути на їхні почуття. У проповідях єпископа вокатив реалізує всі можливі семантико-синтаксичні функції (адресата – потенційного суб’єкта дії, адресата – потенційного об’єкта дії, адресата – потенційного атрибута, адресата – потенційного адресата дії, функцію ідентифікації), окрім функції адресата повідомлення, та вживається в складі вокативних речень. Особливу увагу звернено на стилістичні особливості кличного відмінка та виокремлено його функції (експресивну, контактовстановлювальну, аксіологічну, характеризувальну, емоційну, етикетну, ідентифікаційну, адоративну, номінативну, алюзійну, текстотвірну та образотворчу), що зчаста співдіють. Ключові слова: вокатив, вокативне речення, апеляція, релігійний стиль, проповідь, ідіостиль, теолінгвістика. Tsyperdiuk O. D. Peculiarities of the functioning of the vocative in the sermons of Hryhorii Khomyshyn. The article examines the use of the vocative in the sermons of the bishop of the Ukrainian Greek Catholic Church Hryhoriy Khomyshyn, collected in the theological work “Parish Mission" (1934). There is the frequent use of the vocative both in the original speech of the preacher and in quotations and allusions, which is due to the communicative purpose. Sermons are a special form of communication and have an internal dialogicity, which is manifested at the level of the use of the vocative in acts of collective communication, hypercommunication and autocommunication. The lexical and grammatical diversity of the vocative and the consistent use of original inflections different from the nominative endings have been detected. The used vocative forms in general, with some exceptions, correspond to modern language norms. The lexical and semantic features of vocatives are revealed, in particular their great variety (that is not always observed in modern sermons) and dependence on the type of communication. The dialectal, archaic, and diminutive forms of the vocative, by which the preacher seeks to approach the laity, to influence their feelings, are attested. In the sermons of the bishop, the vocative performs all possible semantic-syntactic functions (addressee – the potential subject of the action, addressee – the potential object of action, addressee - potential attribute, addressee - potential addressee of action, identification function), except the function of message addressee, and is used as part of vocative sentences. Particular attention is paid to the stylistic features of the vocative and its functions are singled out (expressive, contact-establishing, axiological, characterizing, emotional, etiquette, identification, adorative, nominative, allusive, text-forming, and pictorial) and often work together. Keywords: vocative, vocative sentence, appeal, religious style, sermon, idiostyle, theolinguistics.