«Симуляція гнозису»: які двері відчиняють «Ключі Марії» (на матеріалі роману А. Куркова, Ю. Винничука «Ключі Марії»)

Abstract

Пропонована стаття — перше дослідження художніх особливостей роману «Ключі Марії» з часу публікації твору. У статті з’ясовано різницю між художніми текстами, що постали як спроба відповіді на запити філософії гнозису, і текстами літератури постмодерну, автори яких використовують гностичні ідеї для побудови художнього світу твору, значною мірою формалізувавши їх. Вважаємо за доцільне застосовувати для цієї групи творів поняття «симуляція гнозису». Автор доводить, що основою сюжету й композиції «Ключів Марії» є саме таке використання ідей та знаків цього філософського напряму. «Симуляція гнозису» увиразнює і жанрову специфіку роману як детективно-пригодницького, стимулює читацький інтерес, адже слугує інтригоутворювальним чинником. Твір моделюється за принципом «космогонічної структури»: двополюсність виявляється в групуванні персонажів й у вирішенні основного конфлікту. Елементи гнозису, тиражованого на рівні субкультури, вдало використані для поєднання трьох сюжетних ліній, трьох часопросторових вимірів. Епіцентром твору є образ Діви у трьох її романних утіленнях (Марії, Арети, Рини) – вічно юної рятівниці людства, за якою в усіх трьох сюжетних «світах» полюють сили зла. Цікавою художньою знахідкою в романі став сюжет утраченої історичної хроніки про лицаря Ольгерда: в космосі наративу твору він сприймається як «наднова», що притягує до себе світи двох віддалених у часі сюжетних орбіт і творить своєрідний інсайт на останніх сторінках. Автори «Ключів Марії» використали симуляцію гнозису перш за все для моделювання сюжету, хронотопу, інтриги, однак ціннісні орієнтири, що глибинно відсвічують у легендах і артефактах, пов’язаних із життям Діви Марії, стимулюють у читача потребу самовизначення.