Функціонально-семантичне поширення речення сучасної української літературної мови

Abstract

В новітніх лінгвістичних дослідженнях спостерігається посилення аналітичного розгляду синтаксичної семантики, впровадження функціонально-семантичного підходу до визначення специфіки речення, його ядерних та потенційно ядерних компонентів на міжкатегорійному зрізі. Очевидно, що аналіз семантичної організації речення передбачає розгляд функцій окремих синтаксем, мережі системних відношень між ними, синтаксичних властивостей граматичних класів слів. Водночас постає проблема комплексного аналізу та інтерпретації механізмів семантики і функціонування синтаксичної організації загалом та кожної її одиниці зокрема. Типологізація синтаксичної системи української мови, переформатування ідей “від семантики до функції”, “від функції до семантики”, “комплексний, семантичний та функціональний потенціал” формують вивчення поверхневого та глибинного смислу синтаксичних конструкцій. Слід враховувати, що лінгвістична семантика зорієнтована на ідею “безальтернативної картини світу” – узагальненої картини одновимірного типу, яка не передбачає взаємодоповнювальних і взаємно суперечливих процедур її інтерпретації. Виокремлення поширювачів у синтаксичній площині пов’язано із поширювальним мисленням індивіда, яке забезпечує визначально концептуальне тло наукових розробок, виступаючи інструментом для розуміння дійсності загалом та поширювальної основи реченнєвої конструкції зокрема. Саме поширене бачення навколишньої дійсності дає змогу інтерпретувати розгалужену систему семантичних компонентів та смислів в різноструктурних синтаксичних одиницях. З огляду на те, що речення, його структура, яка утворює єдність поверхневого і глибинного змісту, є сферою функціонування синтаксично налаштованих елементів, а отже, багатоаспектною одиницею, де взаємодіють формальні, семантичні та синтаксичні ознаки реченнєвих сутностей, поширювачі визначаємо з погляду багатоаспектності речення, при цьому особливу увагу приділяємо функціонально-семантичному виміру. Функціонально-семантичне поширення речення об’єднує навколо себе чотирьохкомпонентну ієрархію моделей поширювачів: елементарний поширювач; поширювальний комплекс; система поширювачів; мегапоширювач, що свідчить про семантичний потенціал досліджуваних синтаксичних одиниць як із позиції потенційно основної / основної предикації, так – і щодо функціонування у складі простого та складного речення. Дослідження проблеми супроводжується трансформаційними інтенціями поширювальних компонентів, що дає можливість просліджувати глибинний смисл речення через функціонально-семантичні ознаки.