Інклюзія у вимірах персоналістики

Abstract

У статті обґрунтовано й запропоновано персоналістичний підхід для аналізу проблеми інклюзії. Наголошується на необхідності дотримання принципу людино- й дитиноцентризму у процесі роботи із суб’єктами, які мають особливі потреби. Це забезпечує не лише гуманне, демократичне ставлення до людини, а й дозволяє повною мірою використати психолого-педагогічні впливи на духовно-душевний розвиток особистості. Важливим елементом цього процесу є й активне використання різноманітних способів і форм взаєморозуміння, на якому ґрунтується милосердя, емпатія, добротворчість (методологія науки герменевтики та феноменології). Для фактологічного аналізу й презентації окресленої проблеми задіяна реальна життєдіяльність видатних вітчизняних і зарубіжних персоналій, які мали великі проблеми зі здоров’ям (втрата слуху – Людвіг ван Бетховен, Марія Башкірцева, незрячість – Гомер, Демокріт, Луї Брайль, параліч та онкологічні захворювання – Стівен Хокінг, Квітослава Цісик, Юрій Тітов), але виявили велику силу Духа, прагнення до самореалізації засобами творчості у сфері музики, поезії, образотворчого мистецтва. Такі персоналії слугують прикладом для наслідування в інклюзивному середовищі закладу освіти.