Селянсько-робітничий союз у Західній області УНР у січні – травні 1919 р.

Abstract

Автор висвітлює діяльність у січні – травні 1919 р. легальної опозиційної організації до уряду Західної області УНР (ЗОУНР) – Селянсько-робітничого союзу (СРС). З’ясовано, що ключову роль у заснуванні СРС відіграли діячі опозиційної до проводу Української національної ради (УНРади) і Державного секретаріату Української соціал-демократичної партії (УСДП), що в цілому визначала стратегію і тактику його діяльності, але не мала виключного впливу на Союз. УСДП використовувала СРС для політичного тиску на владу. Аргументовано тезу про посилення всередині СРС впливу ліворадикальних сил у результаті поглиблення весною 1919 р. суспільно-політичної та економічної кризи в Галичині. Кульмінаційною точкою в діяльності СРС стало проведення в тимчасовій столиці ЗОУНР м. Станіславові Селянсько-робітничого з’їзду 30–31 березня 1919 р. Наголошується, що незважаючи на відмову більшості в УНРаді виконувати ультимативні ухвали з’їзду, керівництво СРС, в якому домінували соціал-демократи, не пішло на конфронтацію з органами державної влади в ЗОУНР. Це стало свідченням зрілості громадянського суспільства Галичини, де існували мирні парламентські форми боротьби між лівою опозицією та урядом, не було допущено сепаратизму, революційних потрясінь, на відміну від Наддніпрянщини або сусідніх країн Центрально-Східної Європи – Угорщини і Словаччини.