Храмове свято в обрядовій культурі та громадському побуті галицьких селян (кінець {XIX - 30-ті рр. ХХ ст.)

Abstract

У статті розглядається роль храмових свят у святково-обрядовій культурі та громадському побуті галицьких селян наприкінці ХІХ – 30-х рр. ХХ ст. Основна увага звернена на процес приготування до свята, традиції гостинності, меню, а також розваги учасників урочистих дійств. Підготовка до свята здійснювалася як на колективному, так і на індивідуальному рівнях. Напередодні свята церковне братство прибирало храм і його територію. Селяни чистили оселі всередині і ззовні, наводили лад на подвір’ї. Перед празником пекли багато хліба та солодкої випічки. У міжвоєнний період серед святкових страв з’явилися навіть торти. Вони завдячують своєю появою кулінарним курсам, організованим представниками сільської інтелігенції та товариством «Союз українок». До обов’язків господаря також належало придбання чи виготовлення алкогольних виробів, насамперед горілки і пива. Родичів і знайомих запрошували на празник під час останніх відвідин, або за тиждень чи два до свята. Саме свято розпочиналося урочистим богослужінням у церкві, на якому були присутні односельці, гості із сусідніх і віддалених сіл чи міст. Після закінчення урочистої відправи господарі запрошували гостей додому на частування. Найбільш поважних гостей садили за стіл на покуті – найсвятішому і найпочеснішому місці в хаті. За традицією, гостям давали в дорогу шматок печеного пирога, чи солодку випічку. Перелік святкових страв відрізнявся у залежності від етнографічного регіону, конкретного населеного пункту та матеріальних статків родини. Особливо ретельно готувалася родина місцевого священика. Цікавий пласт для дослідження сучасних етнографів становлять так звані храмові пісні, які виконувалися з нагоди свята під час гостини. У піснях звеличено господаря та його дім. Великою популярністю користувалася творчість мандрівних лірників. Під час храмових свят активно велася торгівля різним крамом, особливо релігійною атрибутикою (хрестиками, іконами, малими «образками») та молитовниками. Патріотично налаштоване духовенство часто використовувало празники для пропаганди національної ідеї. На прикладі храмів найбільш виразно простежується функція обіду як форми соціального спілкування. З нагоди празника до села навідувалось багато гостей, які привозили новини з усіх околиць краю. Тоді споживання їжі тривало кілька годин, за столом обговорювали побутові, економічні, суспільно-політичні проблеми. Після частування розваги продовжувалися поза межами оселі господарів. Такі свята відігравали також важливу роль у налагодженні добросусідських взаємин між мешканцями різних населених пунктів, розширенні товариських зв’язків та кругозору селян.