ГАЛИЦЬКО-БУКОВИНСЬКІ СЮЖЕТИ В ІСТОРІЇ ВІРМЕНСЬКОЇ ДІАСПОРИ ГАБСБУРЗЬКОЇ МОНАРХІЇ: СПРОБА (РЕ)КОНСТРУКЦІЇ

Abstract

Вірменська діаспора досліджуваних територій сформувалася на основі багатовікових традицій присутності вірмен на теренах Європи у другій половині XIII ст., і це значною мірою визначило локалізацію їхніх поселень та міських кварталів (дільниць) у передусім Галичині, а згодом - на Буковині. Як свідчать історичні факти, міжкультурна взаємодія вірмен з їхнім поліконфесійним та поліетнічним оточенням розгорталася на різних рівнях і реалізувалася в безлічі форм. Перший рівень охоплював безпосередні контакти вірмен з населенням. Другий рівень, на якому розгорталася кроскультурна взаємодія, реалізувався через макровпливи, які діяли на розвиток міжетнічних стосунків. Визначальними у повсякденному житті вірменських спільнот Галичини і Буковини габ- сбурзької доби були їхній традиціоналізм, консерватизм і відносна замкненість общинного життя, велика роль етнічної і релігійної відчуженості. Сюжети міжетнічної взаємодії вірмен з іншими етно- національними спільнотами засвідчують, що перші своєю психологією, мовою, релігійністю, культурною традицією і способом життя відрізнялися від решти представників поліетнічного середовища. А серед факторів, які опосередковано справляли вплив на вірменське населення у досліджуваному хронотопі, були відповідна законодавча політика, модернізація, внутрідержавні і загальносвітові процеси. Одночасно у межах середини XIX - початку XX ст. відбувалася неухильна асиміляція галицьких і буковинських вірмен, які завдяки спільній з римо-католиками релігії та мішаним шлюбам розчинилися у польській спільноті західноукраїнських земель - передусім унаслідок полонізації релігійного обряду та освіти.