Психологічно-наративний вимір сучасної української шкільної прози (на матеріалі повісті «16 весна» Василя Теремка)

Abstract

У статті запропоновано аналіз основних тенденцій розвитку сучасної української шкільної прози. Зауважено, що наскрізний динамічний сюжет із життя школярів або пригод школярів, проблематика стосунків однокласників, функціонування шкільного колективу дітей як збірного головного образу є основними ознаками цього жанру. Охарактеризовано новий тип поетики шкільної повісті: всі художні компоненти спрямовані на правдиве висвітлення ситуації, глибокий психологізм внутрішніх і зовнішніх конфліктів ілюструє характер поведінки головних героїв і причинно-наслідкове розгортання сюжетної лінії. Показ протистояння у шкільному колективі загострює кульмінаційні моменти композиції і впливає на структурну побудову твору. Доведено, що галерея героїв, дитячий колектив як синтетичний збірний образ – одна із моделей побудови системи персонажів у сучасних шкільних повістях і романах. Письменники найчастіше використовують персонажну першоособову нарацію (гомодієгетичний наратор в інтрадієгетичній ситуації) або авторську нарація (гетеродієгетичний наратор в інтрадієгетичній чи екстрадієгетичній ситуації). Проведено психологічно-наративний аналіз повісті «16 весна» Василя Теремка. Це зра- зок центрування галереї образів-персонажів у тексті з авторською розповіддю. Письменник майстерно виписує характери не одного чи двох, а відразу кількох персонажів. Психологізм домінує над сюжетною дією, руйнуючи стереотипне уявлення про літературу для дітей як виключно сюжетоорієнтовані тексти. Лінії персонажів Ілони, Артика, Хруща, Ванька та інших відкривають читачам різні моделі поведінки, самопізнання і самоствердження юних. Їхні зовнішні портрети, як правило, відсутні, а психологічні – глибокі й мозаїчні, тво-рені засобами авторської характеристики, самохарактеристики, характеристики іншими персонажами. Образи інших дійових осіб подані цілісніше завдяки композиційному прийомові тексту в тексті.