Будь ласка, використовуйте цей ідентифікатор, щоб цитувати або посилатися на цей матеріал: http://hdl.handle.net/123456789/14667
Назва: Семантичний простір прикметника magnus в “Енеїді” Вергілія
Інші назви: SEMANTIC SPACE OF ADJECTIVE MAGNUS IN “AENEID” BY VIRGIL
Автори: Петришин, Марта Йосипівна
Ключові слова: латинська мова, сема, семантична структура, великий розмір, параметричний прикметник
Дата публікації: 2020
Видавництво: Запорізький національний університет
Бібліографічний опис: 5. Петришин М.Й. Семантичний простір прикметника magnus в “Енеїді” Вергілія. Вісник Запорізького національного університету. Філологічні науки. Запоріжжя, 2020. Том 1. С.200–206.
Короткий огляд (реферат): Метою статті є опис семантичних і синтагматичних особливостей при кметника на позначення великого загального розміру magnus у латин ській мові класичної доби. Для досягнення поставленої мети в роботі використано такі методи лінгвістичного аналізу: описовий метод, методи дистрибутивного, контекстуального і компонентного аналізу. Виявлення напрямів розгортання семантичного простору прикметника magnus у героїчній епопеї Вергілія дає змогу з’ясувати релевантні для давніх римлян параметричні ознаки того чи іншого явища, простежити перехід від первинної параметричної ознаки до абстрактних значень, основу яких становить оцінний елемент у семантиці аналізованого ад’єктива, з’ясувати основні тенденції формування мовної картини світу давніх римлян та причини, що їх зумовлюють. У латинській мові прикметник magnus має розгалужену семантичну структуру, оскільки з поняттям розміру давні люди постійно стикалися в повсякденному житті, оцінюючи параметри своїх супротивників, тварин, на яких вони полювали, а також розміри предметів, що їх оточували. Прикметник magnus в «Енеїді» Вергілія вступає в синтагматичні зв’язки з конкретними іменниками на позначення предметів побуту, частин тіла, споруд, просторових і часових понять, лексемами абстрактної семантики. Виступаючи контекстним партнером іменників конкретної семантики, magnus не тільки позначає великий загальний розмір предметів, а й додатково підкреслює його параметричні ознаки, а саме: довжину, висоту, ширину, глибину. Аналіз семантичного простору ад’єктива засвідчив, що поняття великого розміру вже у свідомості давніх римлян викликало асоціацію з іншими сторонами буття, використовувалося для мовного вираження емоційного стану та соціального статусу людини, формування мовної моделі часу, числа. Похідні значення прикметника виникають здебільшого внаслідок метонімічних і метафоричних процесів і пов’язані із заміною семи «розмір» семами «час», «кількість», «значимість», «впливовість». Розвиток неперцептивних значень на основі конкретних просторових уявлень є свідченням глибокої архаїчності лексики на позначення розміру. Розширення семантичного обсягу прикметника зумовлене історичним розвитком лексеми, збільшенням кола предметів та явищ, які можуть бути детерміновані цим ад’єктивом, своєрідністю ментальності давніх римлян, особливістю образного мислення, впливом авторського світобачення
URI (Уніфікований ідентифікатор ресурсу): http://hdl.handle.net/123456789/14667
Розташовується у зібраннях:Статті та тези (ФФілолог)



Усі матеріали в архіві електронних ресурсів захищені авторським правом, всі права збережені.