МІЖ ВДАВАНОЮ СИЛОЮ І ФАКТИЧНОЮ БЕЗПОРАДНІСТЮ: ТИПОЛОГІЯ ДИПЛОМАТІЇ ЗАХІДНО-УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ

Abstract

У статті досліджуються особливості зовнішньополітичної ак-тивності Західно-Української Народної Республіки. На підставі сучас-них підходів у царині теорії міжнародних відносин досліджено 10 типів дипломатії цієї української держави у 1918–1923рр.: «тиха» (quiet dip-lomacy) і «голосна» («протестна») (protest diplomacy); «групова» (group diplomacy) і «нішева» (nichte diplomacy); «діяспорна» (diasporic diplo-macy) і «багатокультурна» (multicultural diplomacy); «підприємницька» (enterprises diplomacy) і «бюрократична» (regulatory diplomacy); «дипломатія самітів» (summit diplomacy) та «інформаційна» дипломатія (cyber diplomacy). Виснується, що, хоча за основу міжнародно-правових відносин ЗУНР було взято основоположний принцип об’єднання з Укра-їною, проблема безсилля дипломатії цієї української держави полягала у бажанні дипломатів середньої і нижчої ланки, котріплутали партійні інтереси з національними, бути такими собі псевдоакторами політики, котрі уособлювали б міжнародний престиж держави.