Будь ласка, використовуйте цей ідентифікатор, щоб цитувати або посилатися на цей матеріал: http://hdl.handle.net/123456789/16424
Назва: «Абсолютний пан форми»: новелістика Василя Стефаника в контексті розвитку української прози кінця ХІХ – початку ХХ століття
Автори: Легкий, Микола Зіновійович
Ключові слова: літературна генерація,
український модернізм
новела
оповідання
фрагментарність
настроєвість
психологізм
полісемантичність
Дата публікації: 2022
Бібліографічний опис: Легкий М. З. «Абсолютний пан форми»: новелістика Василя Стефаника в контексті розвитку української прози кінця ХІХ – початку ХХ століття / М. З. Легкий // Прикарпатський вісник Наукового товариства імені Шевченка. Слово. – 2022. – № 16(63). – С. 87-103.
Короткий огляд (реферат): У статті розглянуто новели, оповідання, образки, ескізи, психограми Василя Стефаника з його ранніх збірок «Синя книжечка» (1899), «Камінний хрест» (1900), «Дорога» (1901) та «Моє слово» (1905). Відзначено, що особливістю літературного процесу на зламі ХІХ – ХХ століть є тісне кореспондування між творчістю представників кількох літературних генерацій: старшої (І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, А. Свидницького, І. Карпенка-Карого, І. Франка) та молодшої (М. Коцюбинського, В. Стефаника, О. Кобилянської, Л. Мартовича, Марка Черемшини, Г. Хоткевича, Б. Лепкого й ін.). Власне, опозиція між традиційним та новаторським часто виявлялася через творче протистояння між літературними поколіннями, що їх творили письменники приблизно одного віку (хоч не обов’язково), однак близькі за світоглядом та світовідчуванням, художньо-естетичними ідеалами, мистецькими смаками, рідше естетичними концепціями та програмами, ба навіть за психодуховою організацією. З’ясовано, що мала проза письменників молодшої генерації, тобто тих, хто увійшов у літературу в 1890-х роках, свідчить про активне оновлення письменства, пошук авторами нових шляхів та засобів моделювання художнього світу. У статті зазначено, що творчість письменників молодшого покоління витворює специфічне силове поле українського модернізму з усіма його розгалуженнями й течіями (імпресіонізмом, експресіонізмом, неоромантизмом, сюрреалізмом, символізмом тощо). Багатьма своїми рисами модернізм немовби повертається (на іншому рівні розвитку) до «старого» романтизму, зокрема унезалежненням особистости від суспільних умов її існування, абстрагуванням індивідуума від загалу, незвичністю й незвичайністю цієї особистости, відступом од наслідування й копіювання, використанням ірреального й містичного тощо. У праці «З остатніх десятиліть ХІХ віку» Іван Франко назвав Василя Стефаника «абсолютним паном форми», «правдивим артистом з Божої ласки», котрий «не дбає про увагу читача», «не вживає ніяких риторичних штучок, щоб притягти, прикувати її до себе». Лаконізм у поєднанні з місткістю й глибиною художньої деталі, тяжіння до фрагментарности сюжету, настроєвости, занурення у психологію персонажів, насамперед в емотивну сферу їхньої психіки – ось чим вирізняються ранні твори письменника. Помічено, що Стефаник часто виводив своїх героїв у межових, навіть екстремальних ситуаціях, у яких вони за певних обставин опинялися. Причому екстремум їхнього психосвіту відзначається максимальною напругою, і далеко не завжди вони можуть впоратися з шаленим пульсуванням життя. Твори Стефаника інформативно багаті, причому інтенсив інформації приховано за полісемантичністю слова, образу, деталі, часто наскрізної. У контексті розвитку української малої прози новелістика В. Стефаника вирізняється лаконічністю й експресивністю.
URI (Уніфікований ідентифікатор ресурсу): http://hdl.handle.net/123456789/16424
Розташовується у зібраннях:№ 16 (63). Слово

Файли цього матеріалу:
Файл Опис РозмірФормат 
document.pdf345.17 kBAdobe PDFПереглянути/Відкрити


Усі матеріали в архіві електронних ресурсів захищені авторським правом, всі права збережені.