Василь Стефаник – Іван Цанкар: типологія художнього мислення

Abstract

Актуальність статті зумовлена потребою дослідження українсько-словенських зв’язків, зокрема й на рівні двох видатних представників українського і словенського модернізму – Василя Стефаника та Івана Цанкара. Адже компаративні студії української та словенської літератур представлені невеликою кількістю праць. Що ж до обраної нами проблеми, то наукові праці, присвячені постатям В.Стефаника та І.Цанкара, у долі та творчості яких є чимало спільного, взагалі відсутні. Дослідження обраної нами проблеми дає можливість розширити слов’янський контекст української модерної літератури, подивитися на епоху крізь призму доль і творчості митців, адже ідея “еволюційної історії літератури” поступається на користь “дослідження історії письменників”. Обидва митці були сучасниками й громадянами імперії Габсбургів. І український і словенський письменники зазнали впливу європейського модернізму, шлях вироблення індивідуальних стильових стратегій обидвох письменників пролягав через знакові міста – осередки культури європейського модернізму (для В.Cтефаника – Краків, для І.Цанкара – Відень). Однак творчість кожного закорінена в глибинах національного. Обидва письменники реагували на ті ж соціальні виклики доби (тема еміграції, тема війни, життя простолюду, тяжке дитинство). Для творчості двох властива й домінанта трагічного. Важливу роль зіграло й відчуття маргінальності: як В. Стефаник, так І. Цанкар, будучи громадянами великої імперії, не належали до представників титульної нації. Розуміння власної причетності до «служби громаді» також цілком виразно задекларовано у творчості двох письменників. Типологію художнього мислення словенського й українського авторів у статті простежено на тематичному, жанровому, стильовому рівнях. Зроблений аналіз ідейно-художніх, жанрово-стильових особливостей ліричних образків «Дорога» В. Стефаника та «Моя нива» І. Цанкара, повісті «Батрак Єрней і його право», новел «Святе причастя», «Старі і діти» І. Цанкара та новел В. Стефаника «Палій», «Нитка», «Діточа пригода» виявляє типологію художнього мислення двох авторів на рівні особистісно-біографічної мотивації, й водночас – відмінності, зумовлені специфікою як психічної організації митців, так і закоріненістю в підґрунті «національних архетипів».