Словотвір у «нарисі сучасної української літературної мови» Юрія Шевельова

Abstract

Метою пропонованої статті є розгляд словотвірних особливостей української мови у праці Юрія Шевельова «Нарис сучасної української літературної мови» (1951 р.). Наголошено на тому, що словотвір (дериватологію) як самостійний розділ мовознавства, а не як складову частину лексикології чи морфології, стали виокремлювати завдяки працям Івана Ковалика, який уперше в українській лінгвістиці обґрунтував необхідність такого виокремлення. В аналізованому «Нарисі» немає окремого розділу, присвяченого словотвору. Питання дериватології розглянуто в розділі «Слово в реченні (Частини мови)». Автор, описуючи граматичні особливості частин мови, звертає увагу на творення нових слів у системі кожної з них: «Наростки і приростки іменників», «Наростки і приростки прикметників», «Словотвір дієслова», «Словотвір і наголос прислівника», «Словотвір вигуків», «Кінцеві зауваги про словотвір у сучасній українській мові». Ю. Шевельов характеризує словотворчі форманти з погляду їхньої семантики, продуктивності/непродуктивності, виділяє серед них живі, мертві та стерті, ілюструючи багатьма прикладами. Окрім суфіксального та префіксального способів деривації, виділено словоскладання й описано його особливості щодо творення слів різної частиномовної належності. Звернено увагу також на такий своєрідний тип складених слів, як скорочені слова, та з’ясовано їхні типи. Акцентовано на тому, що багато слушних міркувань Ю. Шевельова перегукуються з тим, що є актуальним для сьогодення. Насамперед ідеться про творення фемінітивів, яке активно обговорюється сьогодні не тільки в середовищі лінгвістів; про доречність використання найменувань із суфіксом -к- для позначення процесів і дій (на зразок посадка, підготовка, очистка) тощо. У своїй праці Ю. Шевельов здійснив градацію способів словотворення від найпримітивніших і найменш обмежених до найскладніших і виразно обмежених. Аналізуючи словотвір, Ю. Шевельов звертається до напрацювань своїх попередників: О. Синявського, О. Курило, В. Сімовича, І. Огієнка, О. Огоновського, Є. Рудницького, М. Станиславського, Є. Грицака та ін., скрупульозно подаючи в літературі їхні роботи. У статті коротко описано систему використаних у «Нарисі» мовознавчих термінів, багато з яких можна було б повернути до сучасної української термінології замість усталених чужомовних лексем.