Форма договору про встановлення сервітуту за ци-вільним законодавством України

Abstract

Договір як універсальна правова категорія та унікальний засіб правового регулювання породжує різноманітні відносини, в тому числі і право користування чужим майном, іменоване у цивільному праві сервітутом. Тому особливого значення набувають питання форми таких договорів, як у контексті правових наслідків її недодержання, так і зважаючи на важливість належної фіксації досягнутих між сторонами домовленостей. Стаття присвячена аналізу форми договору про встановлення сервітуту за цивільним законодавством України. Окрему увагу приділено питанню інституту вимоги нотаріального посвідчення правочину, зокрема встановлення (скасування) вимоги власником щодо нотаріального посвідчення договору про встановлення земельного сервітуту. Зроблено висновок, що станом на сьогодні договір про встановлення сервітуту підлягає укладенню у письмовій формі та, за певних, визначених законодавством України передумов, нотаріальному посвідченню. Безумовно, що стосується нерухомого майна, нотаріальна форма обумовлена також тим, що нотаріуси відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» виконують функції державного реєстратора речових прав та можуть забезпечити державну реєстрацію права сервітуту як речового права. З іншого боку, відповідно до чинного законодавства України визначено можливість посвідчення правочинів у тих місцевостях, де немає нотаріусів, іншими органами та посадовими особами (наприклад, посадовими особами органів місцевого самоврядування) і таке посвідчення прирівнюватиметься до нотаріального. Проте, у цих випадках не вирішеною залишається проблема реєстрації речових прав за сервітутом. Тому у межах існуючого правового регулювання, з метою збалансування публічних і приватних інтересів, достойною альтернативою та засобом полегшення може виступити якраз якнайширше запровадження чинної системи е-нотаріату та її подальше вдосконалення.