Обличчя дитини як ікона жертв дегуманізації та звірства. Витоки педагогічної стурбованості долею дитини та збереженням ідентичності дітей у ситуації воєнної агресії та протистояння етнокультурних відмінностей, що опинилися під загрозою

Abstract

Слово ”дитина” та образи, що зображують дітей і дитинство в контексті актів агресії, війни та злочинів, у ситуації безмірних страждань, яскраво демонструють процеси дегуманізації, що відбуваються, та акти звірства воєнного часу. Для педагогіки воєнний досвід дітей становить особливий виклик. Педагогіка обтяжена обов'язком особливо піклуватися про долю дитини, яка переживає жахіття війни. Ніколи не буде зайвим підкреслити, що хоча питання турботи про долю дитини в ситуації воєнної агресії нав'язане самою реальністю, це реальність, якої, як підказує етична чутливість, не повинно бути. Не можна піддаватися одурманенню чи байдужості, читаючи про величезну кількість дітей, що зазнають небезпек і страждань війни, кількість яких постійно зростає. Необхідно – у педагогічній перспективі, наповненій аксіологією та етикою, – побачити Обличчя дитини як ікону жертв дегуманізації та звірства, яка волає до сумління людей доброї волі, щоб конкретизувати і посилити педагогічну турботу про долю дитини і про загрозу зникнення її ідентичності в ситуації агресії воєнного часу і протистояння етнокультурних відмінностей. Актуальним педагогічним викликом є перехід до поглибленого прочитання того, що написано на пораненому чи пошрамованому обличчі дитини як ікони жертв жорстокості, дегуманізації та звірства воєнного часу. Важливо звернути увагу на особливості дітей як найменших, найслабших і найуразливіших людей – людей абсолютно беззахисних – у нав’язаному їм протистоянні з варварством і звірством воєнного часу, яке, на жаль, сьогодні переживають українські діти, і саме їхні обличчя стають іконами жертв дегуманізації і звірства. Доля дітей війни є актуальним дослідницьким і практичним викликом і в історичній науці (зокрема, в історії освіти та історії закладів опіки). Минулі – але не повністю досліджені та описані – злочини проти дітей повторюються і в XX-му та XXI-му століттях. Тому історичне визнання, серед іншого, нацистського геноциду дітей є необхідним для кращого розуміння сучасної драматичної ситуації дітей війни. Особливу увагу в статті приділено українським дітям війни, які є мігрантами або депортованими. Якщо в Польщі встановлено Національний день польських дітей війни (як державне свято „на знак вшанування польських дітей війни”), то в Україні також слід виступити з ініціативою про запровадження „Національного дня українських дітей війни”. Це могла б бути спільна українсько-польська ініціатива академічних кіл, особливо освітян. Другий постулат передбачає створення „Віртуальної мережі (Центру) документації та досліджень про дітей війни” як „простору” для міждисциплінарних і систематичних наукових дискусій та обміну інформацією у співпраці між академічними центрами Польщі, України та інших країн, організацію циклічних наукових семінарів також у зв’язку з Національним днем польських дітей війни, семінарів як теоретичного, так і практичного спрямування (наприклад, з питань освіти та реадаптації дітей війни).