Самовдосконалення вчителя початкової школи в процесі післядипломної освіти: сучасний та історико-педагогічний контeксти

Abstract

Стаття присвячена проблемі самовдосконалення/самоосвіти вчителя початкової школи в процесі післядипломної освіти, розкрито сучасний стан наукової проблеми та розглянуто її в історико-педагогічній ретроспективі в Україні наприкінці ХІХ – у ХХ ст. Підкреслено, що проблема самоосвіти/самовдосконалення вчителя має міждисциплінарний характер, вона не тільки універсальна, а й комплексна, оскільки охоплює широке розмаїття різних аспектів професійної діяльності педагога. Самоосвіта – один із важливих чинників формування професійної компетентності вчителя початкових класів у системі неперервної освіти. З таких же позицій розглядали проблему підвищення кваліфікації, професійного самовдосконалення вчителя педагоги та науковці Галичини, Буковини, Закарпаття, Волині наприкінці ХІХ – у першій половині ХХ ст. Головні особливості діяльності в цьому напрямі полягали в тому, що вагому роль у розвитку післядипломної освіти відігравали як державні, так і громадські інституції («Просвіта», Українське педагогічне товариство «Рідна школа», Союз українок, «Сільський господар», кооперативні товариства та ін.). Наголошено на підготовці вчителів початкових класів не тільки до забезпечення учнів необхідним рівнем освіти, а й підготовки їх до самостійного практичного життя. Підкреслено, що проблема підготовки вчителя до здійснення господарсько-економічного виховання учнів у школі, підготовки їх до самостійного життя була предметом уваги педагогічної думки Західної України цього періоду, постійного обговорення українських освітян. Майданчиком самоосвітніх знань, професійного вдосконалення стали курсова підготовка, фахова література, педагогічна періодика тощо. Виокремлено особливості розвитку післядипломної освіти в повоєнний період, наголошено, що доба 70 – 80-х рр. ХХ ст. є важливою для розвитку новаторського руху, авторських шкіл, вивчення, популяризації передового освітнього досвіду вчителів-новаторів тощо.