Вшанування пам’яті учасників Української революції 1917–1921 рр. як складова національного руху 1960–1970-х рр.

Abstract

Метою статті є комплексний аналіз вшанування пам’яті учасників Української революції початку ХХ ст. як форми спротиву радянському режиму в 1960–1970-х рр. Основою джерельної бази дослідження стали документи Галузевого державного архіву Служби безпеки України (ГДА СБУ) та матеріали самвидавного дисидентського часопису «Український вісник». Методологічною основою статті є принципи об’єктивності, історизму, всебічності, наступності, а також комплекс загальнонаукових та спеціально-історичних методів. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що дана проблема досі не стала предметом повноцінного вивчення в сучасній українській історіографії. Автор приходить до висновку, що вшанування пам’яті вояків Легіону Українських січових стрільців (УСС), Української галицької армії (УГА) та інших учасників Української революції, впорядкування та збереження їх могил у 1960–1970-х рр. стало однією із форм спротиву радянському режиму та було активно підтримане учасниками дисидентського руху. Значну роль у збереженні суспільної пам’яті про події Української революції та її учасників відіграла історична література дорадянського та закордонного видання, яка поширювалася в середовищі дисидентів. Ключовим місцем вшанування пам’яті борців за українську державність був військовий меморіал на Янівському цвинтарі у Львові; також вдалося зафіксувати окремі випадки охорони могил учасників Української революції у Івано-Франківську та в Городоцькому р-ні Львівської обл. Реакцією влади на масові зібрання національно свідомих українців на могилах січових стрільців було руйнування меморіальних поховань борців за волю України та репресії проти дисидентів. Вшанування українськими дисидентами пам’яті учасників визвольних змагань 1917–1921 рр. є свідченням спадкоємності між різними етапами національного руху та його неперервності.