The KGB measures against the editorial board of the restored self-published magazine “Ukrainskyi Visnyk” under the Ukrainian SSR Council of Ministers (the mid – second half of the 1970s).

Abstract

Метою статті є аналіз реакції радянського режиму на відновлення журналу “Український вісник”, ходу та етапів репресивних акцій проти його видавців; виокремлення основних методів, які використовувалися Комітетом державної безпеки (КДБ) задля припинення виходу самвидавного часопису. Методологія. Методологічною основою статті є принципи об’єктивності, всебічності, наступності, історизму. У роботі використано методи аналізу та синтезу, проблемно-хронологічний, ретроспективний, типології, порівняння та зіставлення інформації з різних джерел. Наукова новизна зумовлена введенням до наукового обігу комплексу маловідомих документів Галузевого державного архіву Служби безпеки України, які дозволяють розкрити основні етапи та хід репресивної політики радянського режиму проти членів редакції відновленого самвидавного часопису “Український вісник” у середині – другій половині 1970-х рр. У статті вперше здійснено комплексний аналіз основних методів та заходів КДБ в організації репресій проти творців останніх номерів журналу. Висновки. Відновлення видання часопису “Український вісник” Степаном Хмарою, Олесем Шевченком та Віталієм Шевченком у 1974 – 1975 рр. було свідченням продовження активності середовища шістдесятницького правозахисту після “генерального погрому” 1972 р. та викликало негативну реакцію радянського керівництва. Виявлення членів редакції журналу та розправа над ними стала одним із ключових завдань Комітету державної безпеки при Раді Міністрів Української Радянської Соціалістичної Республіки в середині – другій половині 1970-х рр. При цьому було застосовано широкий комплекс неофіційних, позасудових методів: використання агентури, служби “зовнішнього спостереження”, негласні обшуки, прослуховування помешкань, таємна читка кореспонденції, “профілактичні” заходи та ін. Процес розправи розпочався із спочатку малоуспішних намагань вийти на слід редакції журналу (1974 – 1975), продовжився у ході оперативної роботи із її учасниками в рамках справи “Блок” (1975 – 1978), завершився відкриттям спеціальної справи під назвою “Видавці” (1978) та відкритими судовими репресіями проти С. Хмари, О. Шевченка та В. Шевченка (1980). У ході розслідування вже у 1975 р. вдалося успішно заблокувати передачу No 9 “Українського вісника” за кордон та припинити спроби створення наступних номерів журналу. Проте застосування судових репресій проти редакції журналу було відкладено на роки передовсім через вміле використання дисидентами тактики конспірації. Зрештою, жорсткі вироки проти членів редакції відновленого “Українського вісника” засвідчили репресивну сутність радянського режиму та стали частиною масштабної репресивної кампанії проти українського дисидентського руху на рубежі 1970 – 1980-х рр., спрямованої на повне його придушення.