Середовище українського шістдесятницького правозахисту в 1973–1976 рр. (за матеріалами доповідних записок КДБ).

Abstract

Метою статті є комплексний аналіз середовища українського шістдесятницького правозахисту в 1973–1976 рр. на основі матеріалів аналітичних доповідних записок Комітету державної безпеки (КДБ). Основою джерельної бази статті є розсекречені матеріали Галузевого державного архіву Служби безпеки України (ГДА СБУ). Методологічною основою статті виступили принципи об’єктивності, історизму, всебічності, наступності, а також комплекс загальнонаукових та спеціально-історичних методів. Автор приходить до висновку, що середовище українського шістдесятницького правозахисту після генерального погрому 1972–1973 рр., незважаючи на посилення тиску з боку КДБ, не припинило свого існування. Загальна кількість найбільш активних інакодумців протягом 1973–1976 рр. становила бл. 15–20 осіб; зв’язки з ними на ґрунті боротьби проти режиму підтримували бл. 400–600 осіб. Дисидентське середовище складалося з двох взаємопов’язаних груп – київської та львівської. Після не зовсім вдалих намагань продовжити антирежимну активність методами шістдесятників тактику було скориговано в сторону посилення конспірації, вичікування та «збереження сил». У складних умовах українські дисиденти продовжували зберігати контакти одні з одними, надавали взаємну моральну і матеріальну підтримку, підтримували зв’язки із російськими демократами, організовували творчі вечори, писали заяви на захист політв’язнів, створювали і переховували документи антирадянського характеру, відновили видання нелегального часопису «Український вісник». Незважаючи на значно менший рівень активності середовища шістдесятницького правозахисту протягом 1973–1976 рр. в порівнянні з періодом до генерального погрому, дисидентам вдалося зберегти тяглість руху, який значно активізувався в другій половині 1970-х рр. після створення Української гельсінської групи (УГГ).