Сільське господарство Івано-Франківської області УРСР в період загострення кризи радянської системи (1965–1985 рр.).

Abstract

У статті обґрунтовано, що, незважаючи на індустріалізацію аграрного сектора економіки і проголошення т. зв. «нового курсу» в 1965 р., темпи росту виробництва сільськогосподарської продукції в Івано-Франківській області Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) в 60–80-х рр. ХХ ст. залишалися недостатніми, багато гірських колгоспів і радгоспів продовжували отримувати низькі врожаї зернових, льону-волокна, картоплі, кормових культур. Господарства не проводили належної роботи у справі докорінного поліпшення природних кормових угідь, що гальмувало розвиток тваринництва. Не всі колгоспи виконували плани з продажу державі основних видів сільськогосподарської продукції, недостатньо використовувалися можливості з розвитку підсобних підприємств і промислів. З’ясовано, що причиною такого стану справ був не тільки брак уваги партійних і радянських органів влади до соціально-економічних процесів – спеціалізації виробництва, швидкого осушення перезволожених земель і раціонального їх використання, заготівлі та внесення добрив, створення міцної кормової бази та ін., а й об’єктивні обставини, з огляду на несприятливі кліматичні умови та природну якість земель (зона «ризикованого землеробства»). У гірських і пригірських районах області практично всі колгоспи і радгоспи були низькорентабельними або нерентабельними, в сільськогосподарському виробництві переважало тваринництво м’ясо-молочного напрямку. Традиційний досвід селянства у веденні сільського господарства, зокрема тваринництва в гірських і пригірських районах, владою ігнорувався, а соціалістична, колгоспно-радгоспна модель виявилася неефективною. Окреслено коло питань, які впливали на сільськогосподарське виробництво на Прикарпатті: планова галузь економіки, що будувалася за галузевим принципом управління, жорстке регулювання кількості та якості вирощеної продукції, що забезпечувала основні економічні показники; брак систематичного аналізу фінансово-господарської діяльності господарств і порівняно висока плинність кваліфікованих кадрів – агрономів, ветеринарних лікарів, інженерів, економістів, механізаторів, бригадирів тощо; екстенсивний шлях розвитку за рахунок нових капіталовкладень у колгоспно-радгоспну систему з державного бюджету, освоєння нових площ і т. п., а не завдяки інтенсифікації, підвищення рентабельності виробництва, зростання продуктивності праці.