Концептуалізація феномену самосвідомості у контексті психологічного дискурсу.

Abstract

Стаття присвячена проблемі концептуалізації феномену самосвідомості у контексті психологічного дискурсу. Здійснений аналіз сучасних досліджень та розробок закордонних і вітчизняних учених на предмет концептуалізації феномену самосвідомості. Так у закордон- них дослідженнях самосвідомість має неоднозначне трактування і подається як особистісна риса, пов’язана зі схильністю до рефлексії (рівень самозаглиблення у власний внутрішній світ), як публічна самосвідомість або рівень власної репрезентації себе іншим; ототожнюється з рефлексивною свідомістю тощо. Щодо вітчизняного наукового дискурсу, то здійснюється аналіз напрацювань вчених, початок якому поклав П. Р. Чамата та створена ним наукова школа з проблеми самосвідомості особистості, де досліджувалась генеза самосвідомості, її природа, сутність, структура, форми прояву, шляхи самопізнання особистості, розвитку самосвідомості у дітей тощо. Здійснено аналіз сучасних напрацювань щодо конкретизації трактування феномену самосвідомість, узагальнюються наукові позиції вчених щодо цієї проблеми, де самосвідомість розглядається як система знань про себе (як про активне, діюче начало), яке впливає на об’єкти, змінюючи їх, перетворює, привласнює ідеально й матері- ально, як сукупність самооцінок, ставлень до себе. Виходячи із результатів наукових розвідок у царині психологічної науки, робиться акцент на такі структурні складові самосвідомості, як когнітивну (образ Я, саморефлексія, само- пізнання), емоційно-ціннісну (самооцінка, самоставлення), поведінкову (саморегуляція, само- управління, самоконтроль). У статті піддаються розгляду та інтерпретації структурні складові самосвідомості. Перспективу подальшого наукового поступу автори вбачають у дослідженні самосвідомості особистості у ранній дорослості із залежностями від психо- активних речовин.