Образ художника як вираження естетичного кредо письменника

Abstract

У статті досліджуються естетичні теорії французького мистецтва середини ХІХ століття крізь взаємодію літератури та живопису. У романі «Манетта Саломон» брати Ґонкури формулюють свої новаторські погляди на шляхи розвитку мистецтва через пошуки художників у вираженні Краси. П’ять різних за співвідношенням таланту та майстерності художників виражають плюралізм письменників у формуванні естетичного ідеалу. Симпатія авторів на стороні тих, хто постійно прагне до удосконалення, хто не задовольняється копіюванням дійсності, а у постійних творчих муках винаходить нові способи та техніки для вираження власного індивідуального світосприйняття. Коріоліс і Крессан у пейзажних замальовках винаходять нову техніку живопису, відтворюють невловиму мить за допомогою багатства кольорових відтінків та світла, прагнуть зобразити повітря. Ще задовго до офіційного визнання імпресіонізму французькі письменники описали його у своїх творах у формі екфрастичних описів картин художників, які мають реальних прототипів, як серед митців, так і серед полотен. В образі Анатоля представлено тип богемного митця, у якому мистецтво і життя змішуються в єдине ціле, який прагне жити мистецтвом, підмінюючи справжній артистизм дешевою профанацією. Але у своїх уявних картинах, які намалювати йому зашкодила вроджена лінь і безвідповідальність, Анатоль створює апокаліптичні жахи, що прогнозують розвиток футуризму. Ґарнотель – це приклад обмеженого, обділеного талантом митця, який добивається успіху шляхом наполегливості і впливовим покровительством, але до справжнього мистецтва йому далеко. Шассаньоль є виразником теорії сучасного мистецтва, який вказує на шляхи його оновлення, виражає естетичні пошуки письменників у контексті взаємодії літератури та живопису для вираження Краси.