Світ речей та «високої» моди у збірці Василя Стуса «Веселий цвинтар»

Abstract

У збірці «Веселий цвинтар» фактично немає людей, що підкреслюється і предметною зоною, зокрема одягом. Речі визначаються тим хронотопом, для буття якого вони необхідні і стають символами поетової доби: газети, старий одяг, нові предмети, за які відбуваються ледь не побоїща у чергах. Світу цих речей протистоїть світ без речей, в якому мешкають поодинокі люди. Олег Соловей зазначав: «ця збірка В. Стуса несе в собі передовсім травматичний досвід поета й людини – досвід людини переслідуваної й реально загроженої з боку всевладного політичного режиму (…) Нівеляційні практики злочинного режиму, скеровані на духовне пораблення та ґвалтування суверенної людської особистості, воістину, не знали скільки-небудь визначених меж. Звідси, напевно, і відчуття абсурду, звідси й “глобальні оскарження” . Територією умовної свободи є цвинтар, сад, парк, ставок. Вони тихі і мовчазні. Вода, як правило, чорна, тобто мертва, але, як пам’ятаємо з казок, мертва вода загоює рани. Цій вільній, майже мертвій тиші (ти вільний, коли мертвий? Мабуть, що так), протиставлені вулиці з чергами, святами та псевдо-видовищами, люди в пожмаканому одязі, шароварах, пижикових шапках, зі штучними квітами, газетами, пляшками, банками, медалями, начебто живі, але світ цей – «веселий цвинтар». Він настільки реальний, адже у ньому присутні речі, що підтверджують статус його справжності, що світ без речей, справжніший, чистіший, чесніший видається лише вигадкою або мрією ліричного героя.