Мовна картина світу гуцулів крізь призму художньої мови. Вуйко

Abstract

У статті проаналізована мовна картина світу гуцулів у сегменті діалектної лексеми вуйко крізь призму мови української художньої літератури. Автор статті у методиці дослідження мовної картини світу виходить із положення про те, що моделювання мовної картини світу лексичними засобами здійснюється передовсім у лексикосемантичній структурі слів. Інформація про світ структурується лексичними значеннями шляхом дискретизації знань, їх об’єктивації та інтерпретації. Якщо йдеться про мовну картину світу певної етнографічної групи, необхідно брати до уваги, що її мовна картина світу формується і виявляється в мовних одиницях, переважна частина яких збігається з нормативним стандартом літературної мови, а інша частина характеризується відмінностями, властивими лише відповідному діалекту або ще й суміжним із ним діалектам, які не мають загальнонаціонального ареалу поширення. Діалектні слова виконують особливі функції номінування таких реалій позамовної дійсності, які в мові, до яких належить цей діалект не мають однослівних номінативних засобів. В українській художній мові лексичний діалектизм вуйко функціонує в гуцульському говорі як багатозначна конструкція, в якій втілено сегмент мовної картини світу, окреслений різними лексичними значеннями цього слова, зокрема 1) ‘брат матері або батька’; 2) ‘чоловік тітки’; 3) ‘дорослий чи старший чоловік взагалі’; 4) ‘ведмідь’; 5) перен. ‘незграбна, неповоротка людина’. Діалектизм вуйко виявляє і певну дериваційну активність, що теж вказує на значущість його у формуванні мовної картини світу гуцулів. Українські художні тексти моделюють гуцульську мовну картину світу в сегменті діалектизму вуйко повніше, ніж гуцульські діалектні словники, які не фіксують лексико-семантичні варіанти ‘чоловік тітки’ та ‘незграбна, неповоротка людина’.