ЧОРНІ ЛЕБЕДІ УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ. (НЕ)ЙМОВІРНІ ВИПАДКИ ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТИ

Abstract

Підсумовуючи другу гіпотезу про Чорних лебедів Української революції в її західноукраїнському варіанті, слід визнати: ЗУНР як Крайньостан вже після Листопадового зриву (1 листопада 1918 р.) потертав від Чорного лебедя; досвід минулого не допоміг регіональним політичним акторам передбачити майбутнє (Галичини, ЗУНР); тиранія випадкового (емоційно забарвлене рішення УНРади 3 січня 1919 р.) трапилася знову і переможець (УНРада) отримав все, чого домагався (приєднання до УНР); історія почала знову «стрибати» – вже після 22 січня 1919 р. Однак, зважаючи на Талебові міркування, мій другий Чорний лебідь – це, скоріш за все, не-дочорний лебідь, Сірий лебідь. Адже його з’яву передбачали найперше зовнішні, а вже потім внутрішні політичні актори, починаючи з грудня 1918 р.: вони були готові до його появи (що й сталося 3 січня 1919 р.), а відповідним інструментарієм став Передвступний договір, підписаний у Фастові. Тому «станиславівське» рішення про злуку ЗУНР і УНР і є «мандельбротівською випадковістю», а категорію «соборність» можна розглядати як фрактал.