Особистість у формовиявах смисложиттєвого зорієнтування

Abstract

Статтю присвячено теоретико-методологічному обґрунтуванню концептуальних засад становлення зрілої особистості у повноцінній реалізації власного потенціалу, цілісному саморозкритті всіх її екзистенційних проявів у часопросторі буття з урахуванням сформованої системи смисложиттєвих орієнтацій. Смисли організують наскрізну мету буттєвої активності, а сенси відзначаються конкретністю цільових настанов, які постають перед особою у певній життєвій ситуації. Сенси ототожнюються людиною з інтересами, чим визначають спрямованість її діяльності, життєві принципи і поведінкові приписи, а смисли асоціюються зі світоглядним уявленням особистості про рефлексивно-об’єктивні засновки і закони світоустрою й організуються в систему духовних пріоритетів на шляху до знаходження власного життєвого призначення.Якщо смисл буття є трансцендентним щодо людського єства, то сенс життя є іманентною соціокультурною дійсністю феномену людини. Сенси відображають вищий рівень індивідуальних потреб, які осягаються особистістю і набувають для неї персональної значущості, смисли ж упорядковують засадничі для осіб, груп, народів, людства інтереси, знання, цінності, норми, моральні приписи, культурні настанови тощо. У свідомості людини її смисли і сенси організовані холістично, хоча й мають різний рівень прояву в повсякденній діяльності та відзначаються різною пріоритетністю для самої особи, що спричинено середовищем її безпосереднього існування та індивідуальними особливостями і характеристиками розвитку. Смисложиттєва сфера – це система вособистіснених психічних утворень свідомості людини, що спричинює постання сенсів, цінностей, персоніфікованих пріоритетів і домагань та відповідно реалізує їх у діяльності і вчинках одухотвореного самоздійснення. Смисложиттєві орієнтації особистості постають взірцем-критерієм особистісного самозростання, котре засвідчує безмежні горизонти можливої повномірної самореалізації людини в екзистенційному просторі її буття.