Екзистенціал «любов» у романах «Недуга» Є. Плужника й «Закохані жінки» Д. Г. Лоуренса

Abstract

У статті здійснено типологічний аналіз особливостей художнього осмислення екзистенціалу «любов» у романах «Недуга» Є. Плужника та «Закохані жінки» Д. Лоуренса. У ході аналізу доведено, що любов як найвища цінність індивідуального буття опозиціонується негативним явищам об’єктивної дійсності та проявам людської обмеженості. В українській та англійській літературі міжвоєнних десятиліть любовна тематика як дієвий засіб творення новітнього мистецтва набуває якісних трансформацій, актуалізуючись у площині дихотомій раціональне / чуттєве, матеріальне / духовне, суспільне / особисте тощо. Визначальним в еротичному дискурсі є особистісний компонент, в якому увиразнюється онтологічний конфлікт нормативної й ненормативної свідомості, що ілюстровано в аналізованих романах на прикладі різних моделей поведінки персонажів у стані закоханості. Переживаючи любовну пристрасть, герої творів опиняються у граничній ситуації, долання якої веде до осягнення власної сутності. Трансцендентна здатність любові в кожному випадку залежить від рівня самоусвідомлення індивіда, його внутрішньої готовності подолати обмеженість буття, детермінованого об’єктивним світом. Якщо для персонажів з домінуванням раціонального начала властива любов-пристрасть, позначена однобічністю й незрілістю стосунків, які приречені на поразку, то герої, наділені інтуїтивним мисленням, прагнуть до цілісності любові-еросу у поєднанні тілесного й духовного. Спільною для аналізованих творів є думка про неможливість досягнення гармонійних взаємин, які наштовхуються як на ґендерні суперечності, так і на супротив суспільного механізму, спрямованого на нівелювання індивідуального в людині.