Психоаналітична й герменевтична інтерпретація травми як чинника художнього світу (на матеріалі української та польської малої прози другої половини ХІХ – початку ХХ ст.)

Abstract

Мета.У статті на матеріалі оповідань і новел українських –Івана Франка «Грицева шкільна наука», «Олівець», «Schönschreiben», Бориса Грінченка «Дзвоник», «Екзамен» і польських –Болеслава Пруса «Антек», Генрика Сенкевича «Зі спогадів познанського вчителя» –письменників другої половини ХІХ –початку ХХст. аналізується система навчання у школі як психічна і фізична травма для дитини. Дослідницька методика.Послуговуючись літературознавчими практиками психоаналізу З.Фройда, зокрема теорією сновидінь, що витворює оніричний дискурс, досліджуються психологічні поведінкові характеристики дітей, які перебувають у критичному, межовому, психічному і фізичному стані унаслідок травми, спричиненої школою. Результати.Постійне залякування, тяжкі тілесні покарання, приниження власної та національної гідності дитини з боку вчителя, поверхова, схоластична, неприйнятна для засвоєння система навчання –причини, що зумовлюють важкі психічні і фізичні травми школярів, репрезентованих у художніх творах. Наукова новизна. У роботі вперше через призму психоаналітичного методу проаналізовано класичні тексти української та польської літератур, окреслено дискурс травми як важливий чинник сюжетотворення та елемент художнього світу персонажів. Практичне значення. Матеріал статті може бути використаний під час подальшого вивчення текстів у компаративістичному аспекті й за допомогою психоаналітичного прочитання.