Плагіат чи компіляція? Чому «відсоток збігів» — це поганий критерій
У сучасній академічній культурі боротьба з плагіатом набула рис справжньої параної. Автоматичні сервіси виводять страшні цифри: «12% збігів», «28% плагіату» — і студенти, викладачі, навіть науковці хапаються за голову. Але мало хто з них ставить собі очевидне запитання: що саме ці цифри означають? Чи дійсно ці 12% — це крадіжка чужої інтелектуальної праці? А якщо це просто *компіляція* — тобто систематизоване збирання цитат, фактів і думок із зазначенням джерел?
Парадокс у тому, що *плагіат і компіляція — зовсім не одне й те саме*, хоча їх часто плутають. І це плутання призводить до абсурдних наслідків — коли чесно оформлену академічну роботу можуть запідозрити в плагіаті лише через високий «відсоток збігів» у програмі перевірки. Але давайте розберемось, що відбувається насправді.
—
### Що таке плагіат?
Плагіат — це не просто повторення чийогось тексту. Це *привласнення*. Це коли хтось використовує чужу ідею, думку або фрагмент тексту без посилання на автора, видаючи це за власне. Це — обман.
Наприклад, якщо ви переписали абзац з чужої статті, не поставили лапки і не вказали джерело — це плагіат. Якщо ж ви навели цитату з точним посиланням на автора і твір — це не плагіат. Навпаки, це знак поваги до джерела і чесного інтелектуального діалогу.
—
### А що ж тоді компіляція?
Компіляція — це цілком легітимна форма роботи з текстами. Вона передбачає збирання матеріалу з різних джерел, його систематизацію, порівняння, аналіз. Це — один із традиційних способів написання оглядів літератури, енциклопедичних довідок, освітніх посібників або навіть деяких журналістських форматів. І в цьому немає нічого поганого.
Насправді, багато видів наукових і освітніх текстів мусять бути компілятивними. Спробуйте написати розділ підручника без жодної цитати чи узагальнення чужих знань — і ви отримаєте або дилетантську вигадку, або повністю суб’єктивну нісенітницю.
—
### Чому тоді всі бояться «відсотка плагіату»?
Тому що *антиплагіатні програми не розрізняють плагіат і компіляцію*. Їх завдання — шукати текстові збіги. Вони не здатні зрозуміти, чи поставлено посилання, чи оформлено цитату, чи це взагалі усталене формулювання (наприклад, «українська мова — одна з індоєвропейських мов»).
Такі системи не бачать етичного контексту, не читають тексту як люди, не розуміють жанру. Їхній «відсоток збігів» — це просто цифра. Але люди сприймають її як моральний вирок.
—
### То що ж насправді показує «відсоток плагіату»?
Насправді — *відсоток компілятивності*. Це кількість фраз, які вже колись десь траплялися. Але наявність таких фраз — ще не означає, що ви їх вкрали. Особливо, якщо це фахова термінологія, цитати з джерел або навіть шаблонні вирази.
—
### Як має бути насправді?
Академічна доброчесність не вимірюється у відсотках. Вона визначається іншими критеріями:
* Чи є належні посилання?
* Чи правильно оформлено цитати?
* Чи є авторський внесок?
* Чи відповідає текст вимогам жанру?
Тому редактор, рецензент або викладач мають ставити не технічне питання «скільки збігів?», а *методологічне* — «чи чесно й етично оформлено використання джерел?».
—
### Наука — це не статистика збігів
Істинна доброчесність — це не уникнення формальних збігів. Це:
* Прозорість джерел.
* Чесна репрезентація чужих ідей.
* Авторський внесок.
* Інтелектуальна відповідальність.
Цього не побачить жодна програма. Це бачить лише людина — рецензент, викладач, науковий редактор.
—
### Висновок
Замість полювати на «відсотки плагіату», нам варто навчитися розпізнавати *інтелектуальну чесність*. Компіляція — це не злочин. Це іноді навіть чесніша форма роботи, ніж псевдооригінальні тексти, нашвидкуруч «переказані» аби тільки зменшити збіги.
Отже, настав час змінити парадигму: «відсоток плагіату» — це, здебільшого, *відсоток компілятивності*. І його треба не карати, а розуміти. Бо головне — не кількість, а якість мислення за текстом.
—
### Повернення до сенсу
Ми маємо повернутися до нормального академічного розуміння плагіату: *не як проценту, а як обману*. І розрізняти:
* Плагіат (привласнення без посилань).
* Компіляцію (збір і добросовісне цитування джерел).
* Авторський синтез (аналітична обробка джерел).
Інакше ми не просто знищимо довіру до наукових текстів — ми *відіжмемо саму науку до рівня технічної інструкції*.
—
###То що ж робити?
* Насамперед — переглянути термінологію. Плагіат — це привласнення, і він або є, або нема. Компіляція — це жанр, і він цілком допустимий у певних форматах.
* По-друге — навчити викладачів і перевіряльників розрізняти цитування, компіляцію, огляд, синтез, і лише потім — оригінальні дослідження.
* І по-третє — навчитися думати головою, а не алгоритмами перевірки. Бо штучний інтелект може рахувати збіги, але не може розпізнати сенс. Цим має займатися жива людина.
І поки в українській освіті не запанує розум, смисл і логіка, ми й далі житимемо у світі, де допустимі “40% крадіжки” — якщо гарно оформлено.